Пів літа пролетіло
дуже швидко...
Сьогодні липень
маківку зігрів
під сонцем,
що найгарячіше влітку,
На старій черешні примостився шпак...
Бродить літо-літечко, аж по серцю, стежкою,
Має літо-літечко свій таємний знак.
Де вітер ніжить пахощами дні,
Мені б туди, де сонні простеляли
Ромашкові стрічки лани густі.
Пам’яті Ігоря ПОКЛАДА
На циферблаті трансферу століть.
Та нас, з НАДІЄЮ удвох, не зупинить...
Надіємося — ніде правди діти.
В вітті липи хмільно править золота бджола.
Пишно, рясно, бархатисто цей рік зацвіла
І запахла п’янко й терпко, ніжно, променисто.
Удосвіта дерева остовпіли.
Такого в їх кутку ще не було.
Усі вони пристойно зеленіли
Десятки літ од пестощів весни.
Парк - одна з візиток нашого міста, знакове для кількох поколінь місце, яке хоч раз в житті відвідав кожен мешканець Сум.
Парк дуже змінився, він не виглядає єдиним ансамблем, як 40 років тому. Але він існує і радо зустрічає малечу і дорослих!
що джміль сп'янів і заблукав у квітах.
Життя - воно як квіточка - просте:
усе по колу, від зими до літа.
18 червня 1950 р. народилася Валентина Мироненко - член Національної спілки журналістів України. Лауреат обласної журналістської премії «Золоте перо Сумщини».
Нагороджена Почесним знаком
Національної спілки журналістів України, а також Почесною грамотою
Міністерства культури і мистецтв України. Вона – одна з авторів літопису
Міжнародного літературно-мистецького фестивалю «Кролевецькі рушники»,
Берегиня фестивалю (2016р.).
світ, у кращому разі, байдужий;
я не раз умирала, й востаннє
свої очі зелені замружу...
Дозволяй пити каву, хоч і радять раненько чайок.
Одягайсь у що зручно, а не в те, що сьогодні у моді.
Стукай в двері зачинені, перша роби завжди крок.
Чомусь так гірко й терпко на душі,
Неначе вітру слухаю розмову,
Що бродить старцем рано в комиші…
Загадаю бажання на п'яту пелюстку бузкову:
Для усіх нас любові, здоров'я, достатку, добра!
Щоб звучали в оселях частіше пісні колискові,
Щоби сонце вставало й вечірня з'являлась зоря,
ще і родину мою - на життя самоту...
золото щастя - на мрії тонку позолоту,
сміху тепло - на чекання сумну мерзлоту.
Всесвітній день вишиванки відзначають щорічно в третій четвер травня
Пройдуть століття, а МИ будем жити
у маминих святкових рушниках.
Червоним маком у спекотнім літі,
пахучим ябком на старих гілках.
ТриКоло
Замерзла душа: там і досі ще лютий.
Сирена застигла на зболеній ноті.
У пам'яті – низка жахливих скріншотів,
а сльози гіркі, мов додав хтось отрути.
Першими відзначати цей день вирішили жителі Франції.
Щороку 13 травня вони вдягають на себе мантії зелено-жовтого кольору та проводять обряд освячення салату, приготованого з листя кульбаби.
Яка вишнева хата навесні!
Стежки прибрались травами густими,
Тюльпани червоніють у дворі
І вже цвітуть старенькі наші сливи.
Подарувала каштанам.
Вночі мені знову наснилося місто
Мого дитинства і мама.
Жива ще мама ...
Від запашного, квІтнучого щастя
Й кульбаби - ластовиннячка весни
Лице їй вкриють, шию і зап'ястя.
Квітневий день суцвіттям рветься в шибку.
Стара сосна веде тим веснам лік.
Дайте мені весни цієї скибку -
в долонях притулю собі під бік.
на згарищах у крові сніг підталий.
Вогонь ворожий нищить звіддаля -
жалю немає у гармат із сталі.
Кожен витвір мистецтва має свого творця, який має право на повагу та захист своїх авторських прав
23 квітня відзначаємо Всесвітній день книги та авторського права – свято авторів, видавців, критиків, бібліотекарів, читачів і всіх, хто дотичний до книжкової справи - щоб нагадати людям, наскільки важливо поважати та
захищати творчу працю інших людей.
Щорічно, 22 квітня відзначається Міжнародний день Матері-Землі (International Mother Earth Day).
Таке своєрідне свято об’єднує жителів усієї планети задля захисту навколишнього середовища та збереження природних ресурсів, якими нас наділила природа.
Що за день чудовий воскресіння,
Сповнений любові і надій?
За чиїмось мудрим повелінням
Світ довкола враз помолодів.
Прямо в хату ллється сонця повінь,
Вже давно такої не було.
А душа стає моя раптово,
Наче біле лебедя крило.
Хоче в небо визволення ради
Із пітьми, що застує мені…
Воскресіння – то велика радість,
Благодать Господня навесні.
Сергій Рачинець
як приголомшує, як мне!
Як зберегти в собі це серце,
коли воно не кам'яне?
(за виклики стихій вона сильніша).
Укотре бій запеклий відгримів -
ховається в гілках тривожна тиша.
Мелодія сердець, за нотами любові,
скаржаться дорослі. – Просто жах!
Щойно взяв до рук новенький трактор –
розлетівся на шматки – ба-бах!
Не спинити навіть на хвилину.
Чи чай розливай, що гейша.
Чому тобі знов не спиться? -
надії на мир все менше.
Прийшла пора для щастя і обнов –
плекає сад свої надії білі...
І лиш сумаху свічі обгорілі
минулорічну згадують любов.
Коли не чути під ногами тверді -
я уявляю, як дерева вперті,
(що шарпає негода в ніч буремну)
з останніх сил чіпляються за землю.