Марія ШЕВЧУК. Двадцять четверте лютого: вірш дня

А ми із лютого у лютий,

без зміни днів в  календарі,

живемо з поглядом прикутим

в число завмерле на стіні.

 

 

 

 

 

 

 

 

Як хочеться із пам'яті все стерти! 

І вирвати з душі того листка,

з почервленим двадцять четвертим,

що  в'їлось назавжди у ДНК.

Гуде в душі сиреною тривоги,

вертає у підвалини страхів:

вокзали, переповнені вагони,

дзвінків прощальних тисячі,

і погляди, як  спалах об' єктиву,

де все життя в одному кадрі,

закарбувавши в пам'яті облич світлини

І мрії, і надії марні.

І розставання на перонах долі,

обійми, незміриме море сліз.

І черги нескінченні на кордонах

у пошуках безпечних місць.

В будинку стіни, коридор, 

підвали - примарні сховки від біди,

де день і ніч з'єднались,

та все читали  молитви.

Серця відважні кинулись до бою.

Війна справляла свій бенкет.

Побачив світ- країна волі

готова битися насмерть!

Народ наш - світоч до  свободи,

у єдності кувалась міць.

Біда країни стала спільною народам—

війна зняла всі маски із облич.

Ми день за днем вчимося жити.

Ми знаємо ціну свободи.

Працює кожен на своєму фронті,

щоб  склались  пазли перемоги.

Життя крокує  з лютого у лютий,

без зміни днів в календарі,

бо найкоротший місяць в році—

найдовшим став у нашому житті.

Марія Шевчук

01.02.2023