Ольга КИЦЯ. Ми тепер самі...: вірш дня

Ну все, мій друже, ми тепер самі.

Село в руїнах. Згарище і пустка.

Блукає тиша в спаленій зимі.

Життя застигло у кривавих згустках.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Не бійся, чуєш! Я вже не боюсь.

Бентежитись мені нема за кого.

Тепер лише за сина я молюсь,

Щоб спокій віднайшов у Царстві Бога.

Ти бачиш, ще палає за вікном.

Кати ідуть. Там воля догорає.

І чорна смерть літає над селом…

Невинні душі у пітьмі шукає.

Криниця наша досі ще жива.

І вишня не зламалася. Чатує.

Тепер у нас той нуль. Передова.

Ти хочеш їсти? Зараз нагодую.

Іди на руки. Тихо, не тремти.

Ще знайдемо поживу у підвалі.

Ти краще, як раніш, помуркоти…

Подумаємо, що робити далі.

Ти бачиш, друже, ми тепер самі.

Війна застигла болем на порозі.

Блукає тиша в спаленій зимі.

Село в руїнах. Смерть уже в дорозі.

©️Ольга Киця

 

• Художник: Natali Duka