Мимо саду, де стигне ожина,
проминувши густий верболіз,
йшло дівча. В косах квітка жоржини,
карі очі, кирпатенький ніс.
А коли наздогнав – обернулась.
Чорні брови, коса, як смола!
"Google дасть вам 100 тисяч відповідей, бібліотекар - одну правильну". Ніл Гейман
Мимо саду, де стигне ожина,
проминувши густий верболіз,
йшло дівча. В косах квітка жоржини,
карі очі, кирпатенький ніс.
А коли наздогнав – обернулась.
Чорні брови, коса, як смола!
Кривенька стежка. Пил у споришах.
Гурт соняхів шорстких — не підступИся!
Важкі брилі донизу жовтокрисі* —
прозорий натяк: — Бачиш, он межа!
Де сонце сипле мед і цвіт.
Дарує день і ніжність, й ласку,
І щастям сповнює весь світ.
Ще пахнуть м'ятою світанки,
І роси срібляться в траві,
А вітер ніжно до альтанки
Несе мелодії живі.
умитий лагідним дощем.
І краплі падають на плечі,
а в серці — ностальгійний щем.
Згадались юність і кохання.
Там затінок дає мрійлива крона
і прагнень дозрівають пишні грона,
панують скрізь гармонія і лад.
Дарує свіжість пізнання каскад.
Купатися в нім знята заборона.
Без лестощів, що знищили Нерона,
душа раює під пісні цикад .
Тут воля для сміливих дій, думок,
фантазія сягає до зірок.
Раніше не вдавалось це без бою.
А нині у реаліях війни
в собі шукаю щастя й глибини,
тому що все своє ношу з собою.
А от і серпень запашний, медовий.
Чарівний, теплий спокій свій несе.
Світанками барвистими чудовий,
Вже грушами достиглими трясе.
Вже серпень ставить на крило над
стернями лелечі ранки, вже осінь перші
забаганки вкрапляє в неба синє тло.
Медами тішить щедро Спас, і павутиння
срібний подив освячує іконостас
псалмом божественних мелодій у храмі
спраглої душі, що мліє в благодаті
млосній...
Вже - серпень, вже на ґанку - осінь, вже
стали віршами «вірші».
|
| Портрет Емілі Бронте від її брата Патріка Брамвеля Бронте. Рукопис віршів Гондаля |
Приходь за мною
тільки ти маєш благословенну безсмертну душу.
Раніше ми любили зимову ніч
Блукали снігом без свідків.
Така полів квіткова гама,
Що й не дихнути, не зіпнути,
А лиш води з відра ковтнути.
Захоплює спокуса обертонів.
Мереживо відлуннями фантомів
Плетуть і флажолети, милі друзі.
У сутінках моїх терпінь, в зіницях,
сповнених чекання, іще ховалась ночі
тінь, мов безнадія сподівання.
утома розчинилася у блюзі.
В завісі диму – соло на гітарі –
заглиблено, без крику і конвульсій…
«У рік тисяча триста двадцять сьомий, у квітні, в першу годину шостого дня, я ввійшов у лабіринт, з якого немає виходу»
Благословенні місяць, день і рік,
Пора, година, край, містина мила,
Коли краса її очей сп’янила
Мене, і став я бранцем їх повік.
допоки день ще запрягає коней
і сонце кімоно своє червоне
доношує між згаслих ліхтарів.
я змінюю адреси,
Розмінюю, розмінюю,
розмінюю життя ...
Актриса професійна
і трішки поетеса,
Що сталось, те вже сталось,
немає вороття.
А вірші пишуться, хоч падають ракети...
Хоча реальність маємо важку,
Та Україну ворогам не стерти -
Стоїть вона в калиновім вінку.