Десь, певно, там, у музиці, у синій,
куди я йшов, та щастя не спіткав,
якесь хлоп'я фотографує іній,
відклавши вбік старого рюкзака.
Вдивляється – гілляка, каменюка.
І тиша... тільки ґава не вгава.
Ніхто не йде. Хлоп'яті мерзнуть руки.
Упала навзнак стежка снігова,
грудьми припавши до чужого сліду,
не стерпівши своєї самоти...
Хтось наче йде... Ось-ось уже підійде
і витре запітнілий об'єктив.
Та ні – нікого. Тільки з пилорами
доносяться невиспані баси...
Між небом і вечірніми дворами
полотнищем вирівнюється синь...
Стою собі, бо що вже тут удієш,
як жодна стежка досі не моя...
І те хлоп'я. Чиєсь таке нічиє.
Таке чогось покинуте хлоп'я...
Немає коментарів:
Дописати коментар