Перед нею схилявся світ: РОКСОЛАНА

520 рів з часу народження Роксолани

 

 

Роксолана, або ж Хюррем-султан повсякчас з’являється у списках найвеличніших українок. Водночас чи не єдине, що дійсно в’яже її з Україною – книжки Загребельного, Осипа Назарука та інші художні твори. Про решту (включно з походженням Хюррем-султан) можемо дискутувати. Ми не знаємо її імені, прізвища, дня народження, навіть портрету.

 

 

Достовірних документальних свідчень про Роксолану до наших днів збереглося не так вже й багато. Насправді, досі остаточно не з’ясовано її походження. Через це на Роксолану, окрім України, “претендують” ще й Польща, Угорщина, Білорусь, Литва, Росія. Не відома ні дата її народження (між 1502 і 1516 роками), ні навіть справжнє ім’я. Ототожнення Роксолани з Анастасією або Олександрою Лісовською виникло у XIX столітті та не спирається на надійні докази.

 

Портрет Роксолани, ХІV ст.

Про те, що Роксолана була русинкою, у рапортах XVI столітті зазначали венеційські посли у Стамбулі П’єтро Брагадін, Даніелло Людовічі та арабський духівник Кутбеддін аль-Меккі. Тим часом французький посол у Венеції Гуеллямо Пелісьє 1540 року інформував свого короля, що ця жінка походила з руського народу, який живе “від Карпатських гір аж до Борістена й Понта Евксінського”, тобто від Карпат до Дніпра й Чорного моря.

 

 

 

La Sultana Rossa. Тициан, 1550-і роки

 

Польські посли надали точніші відомості про походження Роксолани. У своїй доповідній великому канцлерові Великого Князівства Литовського Левові Сапізі секретар короля Стефана Баторія, Станіслав Негощевський, під псевдонімом Перегрін Полонус 1596 року повідомив, що вона була “попівною з Рогатина з народу русинського”. Про це він дізнався від онука Роксолани, султана Мурада ІІІ. А член польського посольства у Стамбулі в 1621–1622 роках Самуель Твардовський у поемі “Посольство Кристофера Збаразького” зазначив, що Роксолана, яку часто називав просто Русинка, “підлого (низького походження) попа з Рогатина донька!”.

 

Маємо кілька прижиттєвих зображень, дуже подібних, але жоден не писався з натури, бо гарем був закритий для художників. Імовірно, вони писалися за спогадами послів, які бачили Роксолану. Найбільш популярними є зображення султани на картинах Тиціана, Веронезе.

 

 

 

 Роксолана и султан. Антон Хикель, 1780

 

Неймовірною є доля Роксолани, яка із полонянки перетворилася на величну султану. Бо ж життя Роксолани схоже на казку. Але чи було воно таким? Насправді її життєвий шлях не був таким уже й казковим – втрата батьків, рідної землі, полон, потрапляння в інший, часто ворожий до полонянок світ султанського гарему та боротьба за майбутнє власних дітей, яким, за османськими законами, загрожувала смерть.

 

Невідомий автор, 1550

„La Sultana Rossa“

 

 

Гарем порівнюють не лише із садом земних насолод, а й з великою корпорацією, в якій наложниці отримували різну зарплату. Народи сина – отримай шанс для кар’єрного росту у якійсь провінції, куди твого сина пошлють правити! Стань улюбленою коханкою султана – отримай підвищення. Наложниці найменшого рангу – аджеми – отримували шість акче на день (18 американських доларів). Роксолана одержувала дві тисячі акче на день (майже 6 тисяч американських доларів). То як просуватися кар’єрною драбиною? 

 

Література багато фантазує на цю тему, шукаючи, що ж спрацювало в Роксолані для Сулеймана. Та достеменно ми знаємо те, що Роксолана не була красивою за турецькими стандартами. Вона радше була екзотичною. Мініатюрна, худенька, руденька – її сучасники не називали її красунею, тільки симпатичною. 

 

 

Роксолана на марці України, 1997 р.

Іще одним шансом для просування гаремною драбиною була асиміляція – прийняття мусульманства (чим Роксолана і скористалася). Та вже в XVII ст. перехід гаремних жінок в мусульманство був обов’язковим. З працівниками на галерах це правило теж працювало – асиміляція у формі прийняття мусульманства дозволяла покращити становище. 

 

Роксолана також вважається майстерною інтриганкою, адже вона досягла того, що наступником султана став її син Селім ІІ Мест (тобто П’яниця), оскільки свого старшого сина від іншої дружини Сулейман наказав вбити за зраду і посягання на місце батька.

 

В Україні є два великих романи про Роксолану, які конструюють образ великої султанки – Назарука і Загребельного. Літературна Роксолана – магнетична. Вона як Олена Троянська: ми не бачимо її, але якщо сам султан підпав під її чари, вона однозначно надзвичайна. Причому надзвичайна в усьому – її краса, її тіло, її ефемерні сексуальні вміння, її розум. 

 

Роксолана Назарука - це типова фатальна жінка, яка розпочинає гратися в домінаторські ігри із самим султаном. При їхній першій зустрічі він бачить в ній щось особливе. І варто уточнити, "щось особливе" – це Роксолані щастить підпасти під схожість поведінки з мамою. Бо ж коли Хюррем питає, чого в султана червоні очі, – це вражає серденько Сулеймана, адже раніше таке питала в нього тільки його мама.

 

 

 

Роксолана на погляд ШІ

 

 

Звісно, про Роксолану писали не лише в Україні. І в тих текстах вона не обов’язково є позитивною персонажкою й героїнею. А зв’язок Роксолани з її далекою батьківщиною й заступництво перед своїми земляками – це суто український феномен.

 

Ірина БУКІНА, бібліотека-філія №6 

 

 

 

Українські твори

• Драма Гната Якимовича „Роксоляна“ (1869) [3],
• Історична повість Михайла Орловського „Роксолана або Анастасія Лісовська“ (1882),
• Історична праця сходознавця Агатангела Кримського „Історія Туреччини“ (1924), в якій Роксолані відведено 13 сторінок^[68], за що автора розкритикували в газеті „Комуніст“^[4][69]; султані Кримський дав суперечливу характеристику: розвинув оцінки Ож'є Гіслена де Бусбека про руйнівні наслідки її дій для Османської імперії, представив Хюррем лише одним із прикладів невільницьких доль, про які співалося в українських думах, а наостанок назвав її і Сулеймана „дикими мусульманськими фанатиками“^[56],
• Повість Осипа Назарука „Роксоляна“ (1930)^[70],
• Оповідання для дітей Антіна Лотоцького „Роксоляна. Історичне оповідання XVI століття“ (1937),
• Роман Миколи Лазорського „Степова Квітка“ (1965),
• Літературно-історична стаття Ірени Книш „Імператорська карієра Анастазії Лісовської“ (1966),
• Нарис Юрія Колесниченка „Султанка з Рогатина“ (1966),
• Історична повість Сергія Плачинди „Неопалима купина“ (1968),
• Поема драматурга Любові Забашти „Роксоляна. Дівчина з Рогатина“ (1971),
• Роман Павла Загребельного „Роксолана“ (1980),
• Стаття Євгена Крамара „Славетна українка в султанському дворі“ (1984)^[71],
• Повість Юрія Винничука „Житіє гаремноє“ (1996),
• Есе Павла Романюка „Роксолана“ (1999)^[72].

Вікіпедія

 

 

 

Джерело

 

 

</