Шолохову - 110, Бродському - 75!

24 травня з'явилися на світ одразу
два Нобелівських лауреати в галузі літератури

Травень врожайний на таланти - тільки 22-го травня відсвяткували дні народження славетного англійського письменника Артура Конан Дойля та видатного німецького композитора Ріхарда Вагнера, і знову іменинники...

Так, 24 травня 1905 року на світ з'явився відомий радянський письменник Михайло Олександрович Шолохов, автор "Тихого Дону", "Піднятої цілини", "Донських опоідань", "Долі людини" та інших літературних творів.

Михайло Шолохов народився на Дону, в станиці Вешенській, у родині селянина. Читати й писати навчився в церковно-парафіяльній школі, закінчив 4 класи гімназіїї. Згодом приймав безпосередню участь у подіях Громадянської війни.

Наприкінці  1922 року Шолохов приїхав до Москви, де познайомився з літераторами літературної спілки "Молода гвардія". Там з'явилися його перші публікації "Випробування" і "Родимка", а згодом і збірник "Донські оповідання". 

Світову популярність Шолохову приніс роман "Тихий Дон" (1924), присвячений донському козацтву. Цей твір, що поєднує кілька сюжетних ліній, вважається епопеєю й одним з найбільш яскравих прикладів літератури соціалістичного реалізму. В ньому письменник змалював трагічну долю донського козацтва в роки Першої світової та Громадянської воєн, зобразив трагічну приреченість головного героя, увергнутого в хаос історичних катаклізмів; в його долю письменник вклав багато автобіографічних моментів.

Під час Великої Вітчизняної війни Шолохов працював кореспондентом на фронті, чудом залишився живим, після чого створив серію воєнних нарисів, роман "Вони боролися за батьківщину", відоме оповідання "Доля людини".

Михайло Шолохов одержує Нобелівську премію в галузі літератури за 1965 рік

У 1965 році Михайло Шолохов був нагороджений Нобелівською премією в галузі літератури за роман "Тихий Дон". 

Цікаво, що спокуса дописати "Тихий Дон" виникала в багатьох авторів в різний час. Адже, Шолоховзалишив відкритим фінал роману, і критика завжди гадала: як же склалася надалі доля головного героя, заарештувала його радянська чи влада ні... Але всі спроби були невдалими - не дотягувались до рівня оригіналу. Однак сучасне авторське право фантазувати про долі відомих героїв не забороняє...

" - Що ж, нехай пишуть, якщо хочуть, - говорить Світлана Шолохова, донька письменника. - Вони думають, це легко - створити геніальний твір. Пам'ятаю, мама якось сказала папі: "Подумаєш, я теж можу оповідання написати, як ти". Сіла, але далі заголовка справа не пішла ..."

Винагороду за Нобелівську премію письменник витратив на подорожування світом. Дочка письменника Світлана розповідала якось:

"На гроші Нобелівського комітету ми побачили світ. Сталінську премію в 1941 році папа віддав у Фонд оборони, Ленінську - на відновлення школи, у якій він колись учився, Нобелівську ж залишив собі. Він витратив її на те, щоб показати нам, дітям, Європу і Японію. На машині ми об'їздили уздовж і поперек і Англію, і Францію, і Італію".

Багато творів письменника були не раз екранізовані, як вдома так і за кордоном, і стали класикою світового кіно.

Незважаючи на світову популярність і на те, що Михайло Олександрович багато подорожував, край свій він любив всім серцем і майже все життя прожив в станиці Вешенській. Навіть зараз тут про нього згадують із теплотою й гордістю.

Помер Михайло Шолохов у рідній станиці 21 лютого 1984 року після важкої хвороби.

***

Теж 24 травня, але 1940 року, народився ще один лауреат Нобелівської премії - російський поет, драматург і перекладач Йосип Олександрович Бродський. 

 

Писати вірші він почав з 16 років, згодом познайомився із групою поетів-метафізиків (Окуджава, Довлатов та ін.) і  виступив публічно вперше на "турнірі поетів". Читання вірша "Єврейський цвинтар" викликало скандал.

У 1961 році Бродський знайомиться з Анною Ахматовою і разом із іншими молодими поетами (Найманом і Рейном) попадає в її найближче оточення, якому дають назву "ахматівські сироти".

Через скандальну тематику деяких віршів наростає неприйняття владою творчості Бродського, в 1964 році його заарештовують "за дармоїдство" і засилають в Архангельську область, де він пише "Шум зливи...", "Пісню", "Зимову пошту" і ряд інших творів.

Іосиф Бродський на польових роботах у засланні

Багато років потому на питання: "Як на Вашу роботу вплинули суд і заслання?" Бродський відповів: 

"... я думаю, це навіть пішло мені на користь, тому що ті два роки, які я провів у селі, - найкращий  час мого життя. Я працював тоді більше, ніж де колись... Вдень мені доводилося виконувати фізичну роботу, але оскільки це була праця в сільському господарстві, а не робота на заводі, існувало багато періодів відпочинку, коли робити нам було нема чого".

За підтримки Ахматової та інших діячів культури він достроково звільняється й емігрує в США, де на посаді запрошеного професора викладає російську мову на кафедрі славістики Мічиганського університету, виступає з лекціями. Цікаво, що Бродський, який не закінчив навіть школи, загалом працював в шести американських і британських університетах, у тому числі в Колумбійському і Нью-Йоркському.

 В цілому, на Заході вийшло вісім віршованих книг Бродського: "Вірши й поеми" (1965); "Зупинка в пустелі" (1970); "В Англії" (1977); "Кінець прекрасної епохи" (1977); "Частина мови" (1977); "Римські елегії" (1982); "Нові станси до Августи" (1983); "Уранія" (1987); драма "Мармур". 

Поет одержав широке визнання в наукових і літературних колах США й Великобританії, був нагороджений Орденом Почесного легіону у Франції. 

Написаний на англійській мові збірник есе Бродського "Less Than One" ("Менше ніж одиниця") був визнаний кращою літературно-критичною книгою року в США.

В 1987 році Бродський став лауреатом Нобелівської премії в галузі літератури, що була присуджена йому за "всеосяжну творчість, насичену чистотою думки і яскравістю поезії".

Частину Нобелівської премії Йосип Олександрович виділив на створення ресторану "Російський самовар", що став одним із центрів культури в Нью-Йорку. Сам він до кінця життя залишався одним із найбільш славетних його відвідувачів.

Бродський був також лауреатом стипендії Макартура, Національної книжкової премії й був обраний Бібліотекою Конгресу лауреатом США.

Поет пішов з життя від інфаркту в 1996 році, так і не повернувшись на батьківщину. Він був похований у Венеції на цвинтарі острова Сан-Мікєлє.
 

Иосиф Бродский

Бессмертия у смерти не прошу...

Бессмертия у смерти не прошу.
Испуганный, возлюбленный и нищий, -
но с каждым днём я прожитым дышу
уверенней и сладостней и чище.

Как широко на набережных мне,
как холодно и ветрено и вечно,
как облака, блестящие в окне,
надломленны, легки и быстротечны.

И осенью и летом не умру,
не всколыхнётся зимняя простынка,
взгляни, любовь, как в розовом углу
горит меж мной и жизнью паутинка.

И что-то, как раздавленный паук,
во мне бежит и странно угасает.
Но выдохи мои и взмахи рук
меж временем и мною повисают.

Да. Времени - о собственной судьбе
кричу всё громче голосом печальным.
Да. Говорю о времени себе,
но время мне ответствует молчаньем.

Лети в окне и вздрагивай в огне,
слетай, слетай на фитилёчек жадный.
Свисти, река! Звони, звони по мне,
мой Петербург, мой колокол пожарный.

Пусть время обо мне молчит.
Пускай легко рыдает ветер резкий
и над моей могилою еврейской
младая жизнь настойчиво кричит.

За джерелами Інтернет