Краєзнавець Сумщини Михайло Манько та його нова книга

Шановні друзі!

Відомий сумський краєзнавець
Микола Олександрович Манько
люб’язно подарував нашій бібліотеці свою

нову книгу «Межиріцький православний календар»

Своїми враженнями від неї ділиться

Олена Вікторівна Мартюшова

Михайло Олександрович Манько ( нар. 18.09.1948 р.) все своє свідоме життя займався історією та краєзнавством, працював вчителем історії в сумських школах, друкувався в сумських газетах і видав десяток краєзнавчих книг. Він є автором багатьох цікавих статей в краєзнавчих збірниках. М.Манько був депутатом Сумської обласної ради, очолював Сумське обласне краєзнавче товариство, приймав активну участь в сумській «Просвіті». 

Манько М.О. Межиріцький православний календар: з історичного роману-хроніки в новелах «Межиріцькі сповіді»/ Михайло Манько. – Суми: Мрія-1, 2019 с. іл.

Нова книга М.Манька «Межиріцький православний календар» має присвяту бабусі, адже автор рано зрозумів краєзнавчу та етнографічну цінність її розповідей і почав з дитинства їх занотовувати. За його словами цю книгу він почав писати з 9-и років і продовжував досліджувати цю тему все своє життя. На основі зібраних протягом багатьох десятиліть архівних та історико-краєзнавчих матеріалів та спогадів земляків М.Манько в цій книзі описує історію свого рідного села Межирічі Лебединського району Сумської області, історію вірувань селян та історію сільської православної церкви, починаючи з далекого 1643 року. 

Окремі розділи цієї книги друкувалися в сумській газеті «Ярмарок» в №45-48 за 2018 рік і от багато зацікавлених читачів нарешті дочекалися повноцінної книги. Це видання є даниною пам’яті всім своїм предкам, своєму рідному краю, всім попереднім поколінням односельчан, які зберігали православну віру і народні традиції довгі і буремні століття. 

В книзі читачі знайдуть унікальні матеріали християнських та народних свят нашого краю, народні традиції, церковні та народні вірування, синоптичні записи спостереження тощо. В книзі детально розписані всі релігійні свята кожного місяця протягом календарного року та як їх колись святкували на Слобожанщині. Нині наближається свято Трійці і для прикладу ось як описує його в своїй книзі М.Манько: 

«Це свято відзначається на п’ятдесятий день від Великодня в пам'ять зішестя Святого Духа на апостолів і присвячене прославлянню Святої Трійці. У Межирічі тиждень перед Трійцею відзначався як «зелений», «клечальний» чи «русальний», а останні три дні вважалися Зеленими святами. Обряд простий: зранку дівчата готували обрядові пироги та яєчню, плели полинові вінки, потім ішли до лісу чи до гаю, де під березами частувалися… Після цього завивали вінки на березах чи на колосках у полі. Робили це обережно, щоб не пошкодити гілля дерев чи колоски. Зелений четвер ще мав назву Русалчин Великдень. У цей день не можна було працювати й ходити одному до річки чи озера… треба було мати з собою любисток чи полин – обереги від русалок. В Клечальну суботу жінки та діти збирали гілля, аби прикрасити хати… Вважалося, що в клечанні ховаються душі померлих, які в цей день прилітають, щоб оберегти рідних від нечисті. В Клечальну неділю святково вбрані межирічани вирушали до восьмої ранку в церкву…».

Автор детально описує і древні святині наших селян: сільську хату, оспівану в українських піснях; святе місце в хаті – стіл, що був символом престолу Господнього; скриню – символ достатку родини; святу макітру-діжу, в якій вчиняли та зберігали хліб тощо. 

Наприклад, у Межиричі навіть піч мала свої щорічні «іменини» - 15 вересня, які жителі села здавен відзначали як свято збереження родинного вогнища. (За радянських часів все це знищувалось. Відомі з історії приклади, коли червоні комісари викорінювали український націоналізм, руйнуючи печі у селян під час голодомору 30-х років). 

Автор закликає: 

«Не забувайте цього. Народ без історії – як дитя без батьків, з нього тоді можна ліпити все, що потрібно, вкласти своє світосприйняття, свої думки».

В цій книзі М.Манько передав свої джерела любові до рідного краю: це розповіді і настанови дідуся і бабусі, перекази й свята односельчан, це приклад батьків, краєзнавчі знання від перших вчителів та від скарбів друкованого слова...

«Відтоді й зрозумів – ми, сучасники, є проміжною ланкою між минулим і майбутнім. Минуле – є наша коренева система, вона живить нас, а ми живимося для майбутнього – нащадків.Те, що маєш сам, що зумів через себе «перепустити», засвоїти – треба зберігати і поділятися з іншими. Слід зберігати історію своїх предків, минулого і сьогодення».

Читайте й передайте ці знання дітям і онукам. Примножуйте свої традиції і не забувайте моральних принципів нашої нації, бо це та основа, яка нас тримає разом як єдиний український народ.

Олена Мартюшова,

 заст.директора Сумської міської ЦБС