В цьому році виповнюється 135 років від дня смерті відомого кобзаря, «Гомера в українській свиті» Остапа Вересая.
Його постать, по праву, посіла гідне місце в історії України і заслуговує на увагу.
У другій половині XIX століття, коли українське слово мусило пробиватися крізь заборони й упередження, на ярмарках і народних зібраннях з’являвся невисокий сліпий кобзар із глибоким, теплим голосом — Остап Вересай. Його пісня була не просто мелодією: у ній бриніли історія, боротьба й душа народу.
Оста́п Мики́тович Вереса́й (1803, Калюжинці - 1890, Сокиринці) — кобзар, виконавець народних дум, історичних, побутових, жартівливих та сатиричних пісень.
Понад сорок років мандрував містами і селами України. Його помітив художник Лев Жемчужников, який записав від Остапа Вересая кілька пісень, намалював його портрет і познайомив з Пантелеймоном Кулішем, який також записав від нього кілька пісень.
Куліш розповів про Вересая Тарасові Шевченку, який 1860 року послав свого «Кобзаря» з підписом: «Брату Остапу від Т. Г. Шевченка».
Від Пантелеймона Куліша Вересай отримав лист такого змісту:
«Як написали ми до тебе, Остапе, листа, тут саме нагодився до нас у хату наш славний на весь світ кобзар Тарас Шевченко та й каже: «Нате ж і од мене карбованця, щоб і моя була пам`ятка в Остапа, бо я його знаю, я читав про нього в одній книжці, де його пісні надруковані».
Остап Вересай був блискучим імпровізатором. Його репертуар, порівняно з репертуаром інших кобзарів, невеликий: шість дум: «Як три брати з Азова втікали», «Отчим», «Невольницька», «Про бурю на Чорному морі», «Про вдову і трьох синів», «Дума про Хведора Безрідного»; декілька сатиричних та гумористичних пісень та пісень релігійного змісту, зокрема дуже популярна в той час пісня «Про правду й неправду».
Іван Франко підкреслював, що ця пісня в тогочасному житті набувала великого соціального звучання, і саме за неї Остапу Вересаю доводилося не раз зазнавати переслідувань від жандармів.
«Як у ярмарку станеш її співати, то пани й обійдуть, вони її не люблять. Тепер більше брехнею живуть», — розповідав Остап Вересай художникові Л. Жемчужникову. — Зате люди любили цю пісню.Як ходиш по селу та заспіваєш, то много людей плачуть".
Щоб глибше розкрити ідейно-тематичний зміст пісні і справити найбільше враження на слухачів, Остап Вересай майстерно використовував піднесення і спади голосу, ефектні повторення смислово навантажених рядків, завдяки чому слова пісні і музика асоціювалися з тогочасною реальністю життя українського народу.
"піду на базар у Києві, граю, – аж тут поліцай… Хоче забрати в участок. Я вийму табакерку, а він читає на ній: «Кобзареві Остапові Вересаєві од великих князів Сергія і Павла Олександровичів 4 березня 1875 р”. Поліцай поверне табакерку і мовчки відійде: “Не можна його прогнати, він має табакерку з царською короною”. Кобзар, дійсно, давав концерт для імператорської родини з нейтральними піснями, а в дарунок отримав “оберіг від жандармів”.
Яскраву грань творчої індивідуальності Остапа Вересая становило виконання ним гумористичних та сатиричних пісень. Потрібного ефекту співець досягав грайливістю мелодії, жвавістю ритму, характерною мімікою, пританцьовуванням у такт пісні, відповідною до поведінки та вдачі героя інтонаційністю.
Етнограф Олександр Русов писав:
«Не дивлячись на свої старі літа, під час виконання українського козачка він пішов навприсядки і вся його постать вогненно палала невдержимою жарою».
Це був, вживаючи сучасну термінологію, справжній театр одного актора, який не лише давав високе естетичне задоволення, а й ніс велике ідеологічне навантаження. Саме це й вирізняло творчу манеру Остапа Вересая й зробило його ім'я відомим серед сучасників.
“Всі наче зачаровані, коли лунав його голос” – так говорили сучасники про Вересая.
Завдяки своєму таланту Остап Вересай збуджував у слухачів почуття поваги до своєї історії, високі естетичні та патріотичні почуття.
Це добре розуміли Т.Шевченко, П.Куліш, І.Карпенко-Карий, М.Лисенко, О.Русов, П.Чубинський, які пропагували творчість Вересая, опікувалися його долею. Іноземним приїжджим, які слухали Остапа Вересая, зокрема французькому професору, пізніше міністру освіти Франції Альфреду Рамбо, французькому професору Луї Леже, міністру освіти Югославії Стояну Новаковичу, професору з Відня Ватрославу Ягічу, українські пісні у його талановитому виконанні відкрили досі незнану Україну, душу її народу, її історію.
Професор Луї Леже під впливом виконаних Вересаєм пісень почав активно пропагувати у Франції українську культуру, навіть читав курс української мови. Професор Оксфордського університету В.Морфілл, який також слухав Остапа Вересая, зазначав, що у виконаних ним думах є дуже багато цінностей.
А відомий австрійський поет Райнер Марія Рільке, що бачив Вересая у 1889 році, відтворив його образ в оповіданні «Пісня про правду».
Цікавив спів «українського Гомера» й Київське губернське жандармське управління, яке у донесенні про роботу III Археологічного з'їзду, що відбувся в Києві, було стурбоване виявом українофільських тенденцій і доповідало, що «доставлений у Київ старець-бандурист Остап Вересай своїми піснями і типовим виглядом немало сприяв збудженню симпатій до гетьманщини, що віджила свій вік».
Так само поліцію занепокоїла популярність виступів Остапа Вересая у Петербурзі. У донесенні III відділенню 17 березня 1875 року зазначалося, що виконані Остапом Вересаєм у Благородному зібранні пісні «можуть за теперішніх обставин в очах пропагандистів служити опорою до виправдання діяльності однодумців їх в очах народу». III відділення одразу ж припинило виступи небезпечного гастролера з України.
На смерть кобзаря, що сталася у Сокиринцях 1890 року, відгукнулося багато періодичних видань.
Іван Франко написав статтю про видатного співця, підкресливши виняткове значення його творчості в духовному житті українського народу.
З нагоди 150-річчя від дня народження Остапа Вересая 21 червня 1953 року в Сокиринцях відбулися урочистості, на яких виступив Максим Рильський.
У травні 1959 року було відкрито музей Вересая, а 1978 року — пам'ятник йому, створений скульптором І. Коломійцем.
З 1988 року на батьківщині кобзаря проводиться республіканський фестиваль кобзарського мистецтва «Вересаєве свято».
Немає коментарів:
Дописати коментар