Історія, що в пам’яті моїй…
Бесіда з Еммою Василівною Новобранцевою – корінною
сумчанкою, жителькою вулиці Воскресенської
Повне ім’я – Емма-Олена (Еммануіла) Василівна
Новобранцева. Навчалася і працювала у
школі №10. Спочатку працювала вчителем фізкультури, згодом – викладала музику.
Працювала до 1990 року. Емма Василівна обдарована багатьма талантами: співачка,
акомпаніатор, педагог від Бога, балерина, гімнастка, фігуристка, лижниця,
волейболістка, кравчиня, вишивальниця…
З 1989 року Емма Новобранцева – відповідальний секретар товариства ім. В.Стуса «Меморіал». Товариство було організовано у 1989 році одночасно з московським «Меморіалом», який очолював А.Сахаров.
Суми – перше
місто, у якому було створено товариство «Меморіал», А.Сахаров курирував сумське
товариство особисто.
Родовід
Дід Емми Василівни з боку матері – Олександр Рузе – працював
у московському банку. Там його помітив Харитоненко і переманив до себе у Суми.
Тут О.Рузе почав працювати управляючим банком Харитонека (нині – це будівля
Художнього музею ім. Онацького).
У банкіра Рузе було два брати – Налічаєв, який займався будівельною справою та В.Краснокутський, який працював у військовому відомстві ветеринаром. Помер О.Рузе після єврейського погрому, який більшовики учинили в його домі (будівля на Шишкарівці, зараз на тому місці газове управління) 1922 року.
Дід Новобранець – болгарин за походженням. Його батько ще
хлопчиком під час війни прибився до Сумського козачого полку. Він став сином
полку – Афанасій Новобранець, йому дали земельний наділ на вулиці Лебединській.
Одружився з українкою, у них було 5 дітей, один з них – дід Новобранець. Він
співав у соборах та церквах Сум на престольних святах. До війни Емма Василівна
ходила разом з дідом до храмів, слухала його спів.
Дід Новобранець служив у війську. У 1905 році у складі Сумського слобідського полку він був на Цусімі. У 1914 році його знову демобілізували, цього разу дорога лягла до Австрії. Довелося пережити і випробування хімічної зброї у місті Іпр. Повернувшись до Сум, Новобранець довго лікувався. У 1918 році його схватила Біла армія Денікіна, у якій він дослужився до звання фельдфебеля, але дезертував і ховався, щоб не вбивати своїх.
Батько – Василь, уже Новобранцев – таким прізвище стало після русифікації. Спочатку він служив у бригаді синьоблузників, вони займалися просвітництвом, несли культуру в маси. Василь Новобранцев був майстром на всі руки – співав, грав на трубі, писав п’єси, грав у самодіяльному театрі, столярував… Згодом став професійним військовим. Доля склалася трагічно – був убитий пострілом у спину у таборах радянського режиму…
Мати Емми Василівни грала на фортепіано, працювала (тапером) вже в 16 років – озвучувала фільми. Все життя викладала музику.
Батьки Емми захоплювалися спортом: батько – футболом і
волейболом, мати - плаванням і волейболом. Усі сумські родичі-чоловіки були
військовими.
Бабуся Марія Ілларіонівна Ладная-Рузе. Її донька – комуністка Марія (єдина комуністка в родині Новобранцевих) керувала нафтовою галуззю промисловості у Охтирці.
З боку матері – рід Нестеренків – майстрів різьби по дереву, які своїми витворами прикрашали Воскресенську церкву. На першому поверсі дерев’яне оздоблення було вкрите коричневою фарбою, на другому – золотою.
Про історію міста
Емма Василівна під час екскурсії у 1956 році до московського
Кремля знайшла разом зі своїми учнями документи, за якими козаки просили
російського царя вже у 1652 році поселитися у Сумському засіці (дерев’яному
містечку), котрий на той час був окраїною Московії.
У часи заснування міста єдиною вулицею у Сумах була
Воскресенська, все інше – просто окремі будівлі.
Казарма Сумського полку розміщувалась в одноповерховому будинку по Воскресенській, 5. Поряд, у двоповерховому, жили офіцери. Забезпечували життєдіяльність козачого полку з часів його заснування майстрові люди. Вони обов’язково (до якої б національності не належали) повинні були бути християнами. Козаки інших віросповідань не визнавали.
Раніше Воскресенську церкву оточувала кам’яна стіна, а спуск від церкви називався Воскресенський узвіз.
Вулиця у ХІХ столітті була вимощена булижником. У підвалах
будинків, коли вулиця вже розрослася, зберігалися харчі – овочі, м’ясо (його
зберігали за допомогою льоду, який обкладали соломою). Температура повітря у
підвалах була постійною (14 градусів С).
За адресою Воскресенська, 15 раніше стояв двоповерховий будинок Кондратьєвих, зараз на його фундаменті збудовано п’ятиповерхівку.
Навпроти дому Кондратьєвих стояв будинок Ладних, теж двоповерховий.На першому
поверсі знаходився магазин. Після війни будинок знесли, а на його міцному
фундаменті збудували нову будівлю. Поряд знаходяться будівлі, які зводили
полонені німці у 1951 році (вони захотіли залишитися тут після війни, згодом
вони одружувались і виїжджали на батьківщину). У цьому будинку розміщується
мистецький центр
«Собор». 
Будинок, де розміщувався магазин Ярцева, Емма Василівна називає «Будинком під червоним ліхтарем». Вона стверджує, що саме тут зупинявся О.Купрін. І саме з вікон цього будинку він спостерігав явища, які опише згодом у оповіданні «Як я був актором».
У будинку, де зараз «Ощадбанк», є ніша – це колишня єврейська молельня. Свого часу там стояла менора. На вулиці Нижньовоскресенській стояли більшою кількістю єврейські будинки.
Навколо Альтанки раніше
заливали ковзанку, де Емма Новобранцева вчилася їздити на ковзанах.
Перевдягатися можна було в самій Альтанці, в підвалі.
На першому поверсі Троїцького собору постійно діяла виставка робіт видатного скульптора і режисера, нашого земляка Івана Кавалерідзе.
Іллінську церкву зводили коштом купецтва та робітного люду.
 |
| О. Шапоренко, сумчанин, олімпійський чемпіон |
У підвальному поверсі будинку, де раніше знаходилася 12 школа, жив сумський олімпієць О.Шапоренко. Його матері, коли та зламала ногу, допомагала Емма Василівна.
Літературна обробка тексту: Устименко Н.Б.
Немає коментарів:
Дописати коментар