четвер, 20 листопада 2014 р.

Бібліотека не повинна перетворюватися на музей книги

Євген Положій - головний редактор газети "Панорама", відомий український письменник і суспільний діяч – давній друг і частий гість Центральної міської бібліотеки ім. Т. Шевченка, тому не дивно, що одна з перших сумських презентацій його нового роману «Риб’ячі діти»,
пройшла саме в стінах нашої бібліотеки



Пропонуємо вашій увазі бесіду з Євгеном Вікторовичем після презентації роману «Риб’ячі діти» у бібліотеці ім.Т.Г.Шевченка.



Участь у бесіді беруть: 

Стадниченко Л.М. – директор Сумської МЦБС;
Мартюшова О.В. – заступник директора Сумської МЦБС;
Устименко Наталія - бібліотекар читального залу.

Задля зручності читачів друкований варіант інтерв’ю ми вирішили трішки скоротити. Для тих же, хто хоче бачити повну версію інтерв’ю, – пропонуємо згодом переглянути відеоролик.

Устименко Н.: Яка роль нашої бібліотеки у Вашому житті - письменницькому або особистому?

Положій Є.В.: В особистому – навряд чи. Я з дружиною познайомився в іншому місці. Хоча це було б романтично і вкладалося б у якусь легенду…
А щодо письменника і журналіста, я дуже радий, що познайомився з пані Стадниченко. Такі зустрічі завжди надихають.
 

У бібліотеці я бачу очі людей, які працюють з книжками, які читають книжки і професійно ставляться до книжки. Книжка для мене дуже важлива

Устименко Н.: Яким книгам Ви надаєте перевагу – друкованим чи електронним?

Положій Є.В.: Різниці немає. Я професійний читач. Те, що я хочу прочитати, я читаю з телефону, з ноутбука, з планшету. Все, що лежить поруч, і там є друкований текст – те я читаю, це вже хибна звичка… 



Устименко Н.: Тобто Ви читаєте багато і давно?… 

Положій Є.В.: Так, я намагаюся читати багато. На жаль, цей рік був першим, коли я накупив книжок на Львівському форумі видавців, і ще не прочитав навіть половини. Тому що, коли почалися події на Майдані, - стало не до книжок, читав тільки новини. 

Устименко Н.: Але, повертаючись до книжок… Можливо Ви пам’ятаєте свою першу прочитану книгу, або книгу, яка Вас вразила найбільше?

Положій Є.В.: Так. Це була прекрасна збірка карикатур «22 і м’яч». Мені тоді було десь років шість. Бабуся моя Ніна Прохорівна працювала в бібліотеці №3, яка тоді знаходилася у приміщенні кінотеатру «Жовтень». Це було чудово: піти в кіно на дев’яту годину за десять копійок, а потім - у бібліотеку на цілий день. 




Устименко Н.: Євгене Вікторовичу, як Ви вважаєте, що повинні зараз робити бібліотеки для того, щоб повертати своїх читачів?

Положій Є.В.: Я думаю, що майбутнє у бібліотек, безперечно, є. Головне – щоб книгозбірні не перетворилися на музеї книги. Можна використовувати досвід американських та європейських бібліотек. Вони знаходять інші форми роботи, залучають людей чимось цікавим і несподіваним, а потім людина піде і до книжки. Бо люди інколи самі не знають, що вони люблять читати. Це як в анекдоті: « - Вы умеете играть на скрипке? - Не знаю, не пробовал».

У наших школах так навчають, що читати по закінченні навчального закладу вже ніхто не хоче. Вчителі кажуть: читай «Війну і мир». Яка «Війна і мир»? Дитині 14 років, що вона там може прочитати? Школа повинна окреслювати вподобання майбутнього читача, прививати літературний смак, щоб потім людина любила цей процес і вже сама обирала – що саме читатиме. Я навчався у спеціалізованому класі з російської літератури і мови, і там далеко не всі читали. Я пам’ятаю, як Слюсарєва Олександра Михайлівна запитала на уроці: «Хто прочитав «Тихий Дон»?». Я підняв руку – і відчуваю, що позаду якась підозріла тиша (сидів я за першою партою, мене туди пересадили, бо багато розмовляв). Обернувся – а більше ніхто не прочитав. А я прочитав, бо «Тихий Дон» - це геніальна книга. Я її «з’їв» за тиждень, так мені було цікаво.

Складно примусити дитину читати. Ейнштейн правильно казав: «Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумними, читайте їм казки, а якщо ви хочете, щоб вони були найрозумніші, читайте їм ще більше казок». От і весь секрет. 




Устименко Н.: Євгене Вікторовичу, існує така думка, що письменники, поети якось передчувають майбутнє, долю своєї країни. Чи маєте Ви подібний досвід, відчуваєте, що з нами буде далі?

Положій Є.В.: Я про це пишу у своїх журналістських есе, якісь прогнози даю. А от роман «Риб’ячі діти» - це і є книга-передчуття.

Устименко Н.: А як Ви думаєте, чи є у нас вихід із жорстокості, яку ми відчуваємо в житті та бачимо на сторінках «Риб’ячих дітей»?

Положій Є.В.: Так. Читати книжки. Ви знаєте, що в Донецькій і Луганській областях найменша кількість бібліотек на душу населення?...



Мартюшова О.В.:  Євгене Вікторовичу, а Ви будете продовжувати свою акцію – запрошувати до Сум українських письменників?

Положій Є.В.: Я б із задоволенням, але зараз немає часу. Потрібно їхати в тур. І про Іловайськ хочеться книгу написати…

Подальша частина інтерв’ю стосується безпосередньо бібліотек та їх майбутнього. Це те, що нас найбільше цікавить і бентежить, те, чим ми живемо і переймаємося. Тема важлива для нас, тому у розмову вступає наш керівник – Стадниченко Людмила Михайлівна. 

 


Стадниченко Л.М.: Чи є майбутнє у бібліотек? Воно буде тільки тоді, коли бібліотека стане потрібною людям як соціальний об'єкт. Коли її діяльністю буде не тільки видача книг. Ми повинні робити все, щоб бути корисними людям, у будь-яких питаннях. А книга вже буде йти як підкріплення цьому...

У даний момент взагалі невідомо, що буде з бібліотеками через рік-другий: переглядаються нормативні документи, штатні розклади і т. ін. Але зрозуміло одне: якщо робота бібліотек потрібна місту, вони залишаться. І це вже буде залежати від бібліотекарів, від їхніх знань, творчості, наскільки цікаві вони будуть для своїх читачів.

Положій Є.В.: Проблема полягає в тому, що важливими, ключовими питаннями в країні займаються некомпетентні люди. Якби людина розуміла важливість і роль книги в житті й історії країни, вона б ніколи не говорила про необхідність закриття бібліотек. Тому що ми сьогодні - країна, яка менше за всіх у Європі купує книг на кількість людей і країна з найнижчим рівнем життя. Я думаю, це не випадковий збіг... 

Наприклад, у Німеччині будь-яку книгу нового автора купують 40 тисяч німців. У будь-якого молодого автора вже є така аудиторія. Тому що про нову книгу пишуть всі газети, розповідають телевізійні програми. У нас немає цих площадок. Дуже все вузько, дуже все замкнуто, і літературні премії роздають вузькому колу осіб. От ця провінційність, на жаль, приводить нас до того, що рішення приймаються вкрай некомпетентно...




Стадниченко Л.М.: Будемо сподіватися, що ситуація зміниться на краще. До нас нещодавно приїжджав Микола Томенко ми з ним розмовляли, проводили круглий стіл, і мені сподобалося його ставлення до бібліотек. Крім того, Українська бібліотечна асоціація працює з Томенком, він їм допомагає...

Положій Є.В.: Це добре. Томенко зараз - радник Президента. Це вселяє надію. Він розуміє, що все це (освіта, культура) - фундамент, а фундамент валити не можна.


Ми щиро вдячні Євгену Вікторовичу за розмову і сподіваємось, що будемо мати нагоду ще не раз її продовжити :)

Немає коментарів:

Дописати коментар