«Це не роман, це – сповідь великої душі.
Це більше, ніж література. Це документ мудрого серця»
Дочинець М. Вічник. Сповідь на перевалі духу: Роман. - Мукачево: Карпатська вежа, 2012. – 282 с.
Ця книга була висунута Національною спілкою письменників України на здобуття Національної премії ім.Т.Г.Шевченка в 2011 році. Але отримав Мирослав Дочинець цю премію тільки в 2014 році за книги «Криничар» і «Горянин». Книга «Вічник» теж гідна високої відзнаки.
Це мудре слово про мудру людину, яка все своє життя проживає в дуже тяжких обставинах, але живе гідно, не торгуючи душею і совістю. Далеко не всім це вдається і далеко не всі цього прагнуть.
Це розповідь від першої особи, це – історія чоловіка - одного із представників Карпатської України, який волею долі боровся проти всіх, хто приходив завойовувати його землю, а таких було немало на початку ХХ століття; потім потрапив в сталінські табори, де в нелюдських умовах завдяки своїй мудрості, спорідненості з природою і вірі вижив та допоміг вижити іншим.
Працював після звільнення на далеких окраїнах Радянського Союзу, працював тяжко, але з усією віддачею, бачив багато всього доброго і злого та не зрадив самому собі:
«Якщо матимеш вуха і очі, то про помилку і біду завжди попередить тебе щось або хтось. Тільки умій се розпізнати і не бери на сміх. Дослухайся свого серця - і відкриється, для чого тебе покликано, в чому міра твого призначення. Може ти прислужишся одній людині, може – світові, а може – Богу».
Книга «Вічник», як і інші твори М. Дочинця, наповнена великою кількістю корисних порад і розумних підказок як гідно проживати своє життя:
«Найбільшу цінність, яку я здобув за життя, се – свобода. Внутрішня свобода. Звільнення від страху, від забобону, марних клопотів, облудних пристрастей, людських обмов. Що посієш, те й пожнеш. А зерна для посіву добираємо щодня. І коли сіємо в душі своїй світлі і добрі думки - вони проростають бажаним жнивом. Те, що хочеш мати, про те й думай. Яким хочеш себе видіти - таким і уявляй. І матимеш, і будеш змінюватись. Бо добра думка, як смерекова смола, може затверднути коштовним каменем».
Автор, як і герой цієї книги, ділиться з читачами своїм набутим досвідом:
«Наситився я за життя книгами, пересіяв через душу їх мудрість, залишивши собі на карбі хіба що дрібку – як солі, котру береш із собою в недалеку дорогу. Віщі рядки слів стоять перед очима, як рідні лиця; і маю я що повісти світу, маю що видобути зі споду душі і мушу; і прошу на се благословення, сил і снаги, щоб написане мною не мертвим саваном лягло в гробінець пам'яти, - а живою водою на людський хосен і спожиток».
Цю книгу хочеться й далі цитувати, перечитувати і переповідати, тобто, поділитись мудрістю Мирослава Дочинця з якомога більшою кількістю людей.
Олена Мартюшова, заст.директора Сумської міської ЦБС
Немає коментарів:
Дописати коментар