"Стихи – след откровения...": Надія Фурзенко

Ловлю моменты милых дней,
их удержать стихом желаю,
оставив часть себя в строке…" 

Авторка цих рядків – Надія Іванівна Фурзенко. Вчителька, яка не так давно відкрила в собі снагу до віршування. На сьогодні її «літературний багаж» складається з двох збірок поезій «Откровение» та «Неповторимость», величезної кількості дописів до газет.

Її поезії надруковані у багатьох виданнях: «Ми», «Слово», «Автограф» (збірки обласної студії «Літ-ра.соm»), збірках ЛМК «Грані слова»(Суми), альманахах «Лава», «Харківський міст» (Харків), «Українська хвиля» (2017, Глухів), «Думки романтика» (2018, Хмельницький), міжнародному літературно- художньому журналі «Твои стихи плюс Твої вірші» 1-2017 (Житомир), «Антології сучасної новелістики та лірики України - 2017 «Склянка Часу» (2018, Канів).

Надія Іванівна люб’язно погодилася поспілкуватися з нами та нашими читачами, розповісти про себе та творчість.

Про себе:

"Народилася на Поліссі, у містечку Середина-Буда. Там пройшли дитинство і шкільні роки, які залишили найприємніші спогади. Із самого дитинства була дуже активною, любила все організовувати: самодіяльний театр, загін, який створила за пропозицією дитячої газети (заливали ковзанку, робили гірку із трампліном, допомагали немічним людям, проводили цікаві заходи…) Ми звітували про свої справи, і наш загін був відзначений як один із кращих. 

Мріяла про професію лікаря. Моїми улюбленими героями були Микола Амосов («Мысли и сердце»), Владимир Устименко (літературний герой книг Юрія Германа «Дорогой мой человек», «Я отвечаю за всё»). З медаллю закінчивши школу, спробувала вступити до Свердловського медінституту (на Уралі жила моя сестра). Не судилося. 

Але за конкурсний твір на тему «Чому обираєш професію лікаря?» отримала «п’ятірку». І була приємно здивована, що таких високих оцінок було лише дві. Друга любов була до літератури. І тому стала студенткою філфаку Калузького педінституту. Прекрасний був час.

Часто їздила з друзями до Москви, бо це недалеко: три години - і в Москві. Третьяковська галерея, музеї, театри. Бачила багатьох відомих акторів, поетів, письменників, співаків. Студентське життя було цікавим!

Перед початком навчання наш курс працював у садовому господарстві Калузької області. Нуднувато було. І тому я почала організовувати розважальні заходи. На один з таких заходів приїхав викладач і мене помітив. 

А коли вже повернулася до інституту – то на мене приходили дивитися. Викладач розповів про студентку, яка взяла на себе культурну програму колгоспного життя. Мене обрали до інститутського комітету комсомолу.

Концерти, «капусники», фестивалі, агітбригадні поїздки… У Калузі на той час був дуже популярним міжвузівський проект «Молодість». Скільки відомих людей прийняло участь у його щомісячних програмах! 

Незабутні зустрічі з Белою Ахмадуліною, Робертом Рождественським, Андрієм Вознесенським, Станіславом Куняєвим!.. 

Мені пощастило побачити Валентину Толкунову ще тоді, коли вона робила перші кроки на естраді. Незабутні враження від зустрічей з Нонною Мордюковою, Станіславом Любшиним, Олегом Єфремовим… Всіх не назвеш. 

Бажаючих потрапити на цей захід було багато. І хоч я не займалася розподілом квитків, у стінгазеті мав місце такий про мене запис:

Твои бывают речи страстны,

ты нам несёшь культуры свет,

но все мольбы (увы!) напрасны

на «Молодость» достать билет.

Мені пощастило навіть знятися в кіно. Це був фільм «Яблоки 41-го». Потрібна була масовка, для якої запрошували студентів. Ми охоче погодилися і перетворилися на людей того страшного зимового воєнного часу. Мені видали грубий платок, і я півдня «грала» у фільмі. 

Після інституту я рік працювала у Калузькій області Сухінічського району. 

Пригадую важкі умови життя, побуту, але і цей час залишив добрі спогади. За фахом філолог, викладала російську мову та літературу, німецьку мову (закінчила Державні курси «Іншомовне відділення» у Москві). 38 років працювала «на ниві освіти»: вчителем, зам. директора позакласної та позашкільної роботи. 

Шкільну роботу любила, навіть, написала про неї вірші, дещо патетичні:

Труд учителя - самоотдача,

Альтруизм, донкихотства гель…

Школе всё подчинить, посвящая

Время, мысли, уменье – не год.

И творить без конца и без края,

Обучая весёлый народ…

От общения частого с детством

Не состариться вовсе душой.

Ведь от старости верное средство:

Ежедневно учиться самой! 

Таке ставлення в мене було і до викладання, і до дітей, і в цілому до всього шкільного творчого життя. Мою працю цінували. Маю багато відзнак.

Працюючи заступником директора з виховної роботи, організовувала різноманітні вечори, заходи (конкурси, ярмарки, туристичні екскурсії, тощо) Творчості було куди виливатися!.. 

Був один такий випадок, який залишився у пам’яті учнів на все життя – подорож до Новгород-Сіверського велосипедами.

Відстань – 50 кілометрів. Пригадую, до нашої подорожі 2 тижні йшов дощ… грунтова піщана дорога, якою я їхала вперше, здавалася нездоланною. Але поїздка виявилася чудовою, все пройшло без прикрих пригод. Учні мої на зустрічі (через 30 років!) зізналися, що найпам’ятнішою подією за всі роки навчання була саме ця поїздка.

 

Все така ж оптимістка ))

 

Про віршування: 

"Ще з дитинства мене приваблювала газетна робота, я писала в «Юний ленінець», «Піонерську правду». Після закінчення школи і до цього часу я співпрацюю як позаштатний кореспондент зі своєю районною газетою «Знамя труда». 

Там друкуються мої матеріали, і в мене є навіть грамоти за таке співробітництво і допомогу у видавництві газети. Також друкуюся і в Сумській незалежній газеті «Ярмарок», мій матеріал є в «Педагогічній трибуні».

Після виходу на пенсію в житті утворився творчий вакуум, і я почала писати вірші. Це сталося у 2007 році. 

7 років тому ми переїхали до Сум, і щаслива випадковість звела мене з сумськимми літераторами. Володимир Олександрович П`янков привів мене до клубу «Грань» бібліотеки ім. Шевченка. Граняни зустріли привітно – і зараз ми дружна команда.

Ученицею відвідувала літстудію Андрія Полякова, який ділився з нами своєю майстерністю, оцінював твори. Ми були учасниками проекту «Сумщина творческая. Культура и искусство». 

Завдяки Полякову стали працювати на літературних сайтах. 

Мої вірші можна прочитати на порталі «Стихи ру», «Твои стихи», у літгрупах фейсбуку. Переклади друкую на сайтах Л.Костенко, В.Стуса, В. Симоненка. 

Цікавий епізод. Перед виданням книги «Неповторимость» вирішила перевірити, чи з великої, чи з маленької літери писати «Роландовский рог» (у перекладі з Ліни Костенко «Апология рыцарства»). Роблю пошук – і відкривається мій переклад!

Моя тема здебільшого - пейзажна лірика. Тому що мій край – прекрасний. Колись я була в Астрахані, а там на всьому виднокраї не побачиш жодного кущика, то мені в ту пору дуже часто згадувалося рідне Полісся. Я люблю і сосновий ліс, і нашу Десну, і саме з цієї любові бере початки моє бачення природи у творчості.

Ах, Полесье, мое ты Полесье:

Поле с лесом - родные места,

Где следы на снегу видны лисьи,

А в зеленых лесах спит мечта.

Ах, Полесье, мое ты Полесье!..

Цей вірш нещодавно переклала українською:

 

Ах, Полісся, моє ти Полісся!

Із дитинства люблю рідний край. 

Вірш складаю про буйне залісся,

про квітучий весняний розмай…

Ах, Полісся, моє ти Полісся!

Із дитинства люблю рідний край

і сумую без поля в ріллі.

Закордонний не радує рай -

не залишу своєї землі.

І з дитинства люблю рідний край!

Вірш складаю про буйне залісся,

про сосновий замріяний гай,

про калину співається пісня

і цілющий Десни водограй.

Вірш складаю про буйне залісся!

Про квітучий весняний розмай

і травневе бузкове кипіння.

Хоч рівниною в`ється мій плай,

він додому веде безупинно –

у квітучий весняний розмай!

Ах, Полісся, моє ти Полісся!

Ліс та поле… Тут батьківський дім.

Тут шепочуть і квіти, і листя

про скарбницю прихованих див.

Ах, Полісся, моє ти Полісся!

На другому місці у моїх поезіях – філософська лірика, роздуми про життя.

С годами тайна жизни глубже,

хоть и прочитано немало книг.

Пускай удары сердца глуше –

как в юности отчётлив каждый миг.

Вопросов больше, чем ответов…

У мудрости всегда ответ один,

а у меня на однозначность вето:

ведь мир в противоречии – един!

Всё: свет, и тень, и сумрак ночи -

дарует ощущение своё,

но быть разгаданным не хочет…

Решать кроссворды жизни – смысл её?

Про переклади

Мене приваблює співтворчість – переклади. В основі будь-якої діяльності лежить цікавість:

Интерес ко всему интересному,

Ко всему необычно красивому

В человеке со дня сотворения

Есть источник его вдохновения.

Интерес, как моторчик движения,

Ищет форму, объём выражения

И рождает полеты фантазии,

Созидая реальность без магии… 

Коли відкривала для себе Ліну Костенко, Василя Стуса, Василя Симоненка, Олександра Олеся, Дмитра Павличка, Євгена Маланюка, з`являлося бажання зануритися глибше у їхні твори і перекласти на другу рідну мову.

Переклад цікавив мене і раніше: у студентські роки я відвідувала такий факультатив. До речі, у Еткінда («Русские поэты-переводчики…») я прочитала, що не треба боятися літературних авторитетів. У творі головне – ліричний лейтмотив, а його розкриття має право на інтерпретацію, вдосконалення, вільний переклад. 

Цитую з книги: «Поэты… беря у других, творят оригинальное искусство и остаются собой».

Ось, наприклад, прекрасний вірш Володимира Сосюри «Так ніхто не кохав» закінчується словами: «Я – поет робітничої рані». Безумовно, це - фраза того часу, він повинен був так написати.

Тому я переробила цю фразу таким чином: «Для любимой сорву Орион золотой, принесу ей в подарок с зарею…». І я вважаю, що це правильно, може, й Сосюра так хотів сказати. Важлива сама тема, ідея, лейтмотив, почуття. Я прагну зберегти оригінал, його віршований розмір, форму, але і привнести своє.

Так никто не любил. Через тысячу лет

посещает любовь неземная.

Долгожданный приходит на землю рассвет,

все вокруг красотой озаряя...

И вздыхает легко в поднебесье она,

тянет к звездам зеленые руки...

В день такой на земле расцветает весна

и трепещет от сладостной муки...

Млеет сердце мое от счастливых очей

что в тумане горят надо мною...

Напоён колдовством соловьиных ночей,

пахнет воздух весенней росою...

Ой, вы ясные звезды! Луна надо мной!

Где встречались с любовью такою?..

Для любимой сорву Орион золотой,

Принесу ей в подарок с зарёю... 

(Переклад вірша В. Сосюри "Так ніхто не кохав..." ) 

Перекладаю також і сучасних поетів. На Фейсбуці нещодавно познайомилася з Наталією Пасічник. Вона живе у Львові, викладає курс перекладу. Так сталося, що її книжка випадково потрапила мені до рук. Я прочитала, зробила кілька перекладів і показала авторці. Їй сподобалося. А мене її вірші зачепили тим, що це – інтимна лірика, і мені цікаво переспівати почуття ліричного героя. Про сокровенне важко писати: 

Тайну сердца выдать нелегко,

Истинное чувство чуждо блеску…

Еще денек - и все покроет иней.

И будет это помниться года,

как с трещиной оконце в дымке синей

к щеке моей прижалось кожей льда.

И снег лежал в округе белый-белый,

спасенья не было от холодов.

Лишь во дворе всю ночь горели

серебряные крапины следов.

За время общей для двоих простуды

вселилась и тревожит вечерами

лишь маленькая вера в то, что будет,

конечно, если будет что-то с нами...

 (Переклад вірша Н. Пасічник) 

Зробила кілька перекладів наших студійних поетів: Альбіни Батуріної, Вікторії Євтушенко, Ольги Козенко.

А Ліна Костенко – найулюбленіша. «Марусю Чурай» я скільки разів читала, стільки й плакала. Тому що це настільки відчуто жінкою, що передається читачеві. Але за такий твір для перекладу я б не взялася, тому що він великий і різностильовий, я ще до цього не прийшла. Про Ліну Костенко у мене є вірш з такими словами: 

Мені твій вірш у душу світить -

його я хочу перекласти

на другу рідну, щоб помножить

думки і почуття крилаті. 

Не всі володіють українською мовою. І, до того ж, багато моїх родичів живе на Уралі. Вони зовсім не знають ні Ліни Костенко, ні Симоненка, ні Стуса… А в моєму перекладі вони знайомляться з творчістю українських поетів. Та в нас і в Україні така проблема є. 

Мастера умирают, оставив нам память, как рану.

В барельефах печали уже запечатался миг.

Подмастерья не стали еще мастерами,

а работа не ждет. Продолжать ее надо без них.

И приходят тогда беспардонно проныры.

Потирают об руку рукой и берутся за все.

Пока гений в слезах, пролезают они во все дыры,

Суетливо бездарность стада по просторам пасет. 

Очень странный пейзаж: косяками шагают таланты,

даже небо седьмое хватает рукой суета.

С мастерами нам легче. Они - как Атланты.

На плечах держат небо. А это и есть высота! 

 (Переклад вірша Л. Костенко)

Я проводила презентацію у Середина-Буді, там мене запитали, навіщо я в Україні перекладаю відомих українських поетів російською. Я скажу так: може, хтось не знає української, а ще це – збільшення аудиторії, яка читає. Деякі люди навіть казали, що прочитавши мій російський переклад, вони починали цікавитися українським оригіналом, порівнювали твори, давали схвальну оцінку.

А зараз я почала робити переклади з російської на українську: Мандельштам, Случевський… 

Із ядом хліб, і випите повітря.

Як важко рани лікувати.

Іосиф, проданий в Єгипет,

не міг сильніше горювати.

Під ясним небом бедуїни,

закривши очі, на коні,

складають, як пісні, билини

про пережиті ночі, дні.

Співають про хвилинні мрії:

загублений в пісках колчан,

хтось виміняв коня – події,

які укриють мла, туман.

Якщо пісні з душею ллються,

ідуть від повноти сердець,

зникає все – лиш зостаються

зірки, і простір, і співець.

 (За Мандельштамом "Отравлен хлеб...") 

І ще один вид моєї співтворчості. Не знаю, як вірніше назвати – переспів, переосмислення, варіації на тему. У Анни Ахматової є вірш «Я научилась просто мудро жить». А я написала український варіант, відштовхнувшись від її настрою, створила свій. Ще Жуковський казав з цього приводу: «У меня все чужое или по поводу чужого, и, однако же, все - мое».

І я навчилась просто жити:

дивитись в небо, дякувати Богу,

і вечорами сумними бродити,

щоби приспати спогадів тривогу.

Коли у вересні палає ліс

й ліхтарики висять на горобині,

між небом і людьми шукаю міст –

віршами вистеляю шлях у днині.

Як добре, що вертаюсь у тепло

твоїх дбайливих, лагідних обіймів –

і покидають сумніви чоло,

весняний вітер знову в душу віє.

(За мотивом "Я научилась просто мудро жить…"Анни Ахматової)

У Олександра Олеся є вірш «Снігарі». Тут я провела невелике дослідження, чому саме снігАрі. Виявляється, що українською можна і снігУрі і снігАрі. І російською - теж, більш того, в деяких місцях говорять не снегИри, а лише снегАрі (-ар- ісконно руський суфікс).

Дружно гости налетели
стоголосым табуном
и рассыпались артелью
над просыпанным зерном.

И запели, зазвененли
песни зимних кобзарей...
Стая птиц, веселых, смелых - 
с красной грудью снегарей...

(З перекладу вірша О.Олеся "Снігарі")

Наступного року буде відзначатися ювілей Олеся, і мені б дуже хотілося потрапити у Білопілля на цей захід. Можливо, я зможу поділитися своїми перекладами його поезій.

Раніше я думала: які це незвичайні люди – перекладачі, бо стільки мов знають, читають оригінали великих іноземних авторів. А виявилося, що здебільшого вони працюють за підрядковим перекладом. 

Ось ми (студійці клубу «Грань») побували нещодавно на батьківщині Павла Грабовського. Відома його велика перекладацька спадщина. Він на засланні теж перекладав вірші підрядковим перекладом. Засуджені освічені люди різних національностей робили підрядковий текст для нашого поета, а він уже віршував українською.

Мене зацікавили «Тріолети» нашої землячки, сумської поетеси Людмили Ромен. Це давня віршована форма (15-18 ст.), і мені захотілося спробувати і її:

Как трилюбо вдвоем,

                 триедино с тобою!

трилюбовью меня в тишине засветил.

Как звезду из созвездия Дев приручил.

Как трилюбо вдвоем,

                        пресчастливо с тобою!

Три несчастья пускай отойдут за водою,

Нам же Месяц

                               подкову на небе прибил.

И слились воедино Душа, Дух и Тело

с тобою!

Трилюбовью!

                          Вот так, в тишине, засветил!

(Переклад тріолету Л. Ромен)

Про літературу взагалі 

"День без нових знань – нецікавий день. Література мене приваблювала завжди. Читання – це спілкування з талановитою людиною, яка розкриває свої думки, почуття, фантазії. Люблю класику, ми на ній виховані. Поезія золотого і срібного віку не померкнула! 

Нещодавно із задоволенням і користю для себе прочитала «Колеблемый треножник» Владислава Ходасевича. Це неперевершені уроки мистецтва читання поезії. 

Читаю сучасні твори. Сучасне осмислення вічного теж цікаво, але іноді бачиться, що класика 19-20 ст. – це океан, а сучасне – річки, або потічки.

Буває, що прочитана книга залишає слід роздумів у вірші. Так, прочитавши Харукі Муракамі «Страна Чудес без тормозов и Конец света», написала вірш:

Т е н ь

Человек не может без тени,

как тень не может без человека…

Харуки Мураками

Тень и человек неразделимы.

Только в полной тьме неразличимы.

Следуем повсюду с нашей тенью;

с нею неразлучны каждый день мы.

И хотя она лишь отраженье,

всё стремится к самовыраженью:

то нас оттенит в миниатюре,

то придаст значительность фигуре.

Часто мы теней не замечаем,

но они сидят с людьми за чаем,

и крадутся меж деревьев садом;

то вперёд бегут, то ходят сзади…

Думается, логики в том нет:

если Тень – она, то Люди – свет?..

Читаю твори сумських поетів і письменників. Знаходжу багато близького, цікавого. 

Мені дуже подобається наш сумський автор Євген Положий.

Сумська поезія дуже різнобарвна, талановита. Не можна назвати всіх авторів,

твори яких заслуговують уваги читача. Пробую писати прозу. В мене вже є кілька оповідань, але не надрукованих...

Про свій родовід 

Олександра Михайлівна Козловська -
перша зліва в нижньому ряду

Нещодавно почала вести літопис своєї родини. Написала про свою бабусю, батька, відомості про якого віднайшла на просторах Інтернету, про маму, Олександру Михайлівну Козловську, в якої був прекрасний голос і акторські здібності. Її фото у складі Середина-будського драмгуртка можна побачити у книзі «Сумщина в іменах». 

І вже навіть онук-школяр написав про самого себе. Я буду дуже рада, якщо наш родовід будуть продовжувати вести нащадки.


Вважаю, це має важливе значення в житті людини – знати своє коріння, поважати свій рід, родину".

Про нашу бібліотеку

"Приємно здивована кількістю заходів, які проводяться в бібліотеці. Затишна, гостинна атмосфера культурного закладу. Всі бібліотечні працівники ерудовані, доброзичливі. Це одна з моїх найулюбленіших сумських бібліотек."

Необхідно зауважити, що Надія Іванівна є постійним активним учасником і ведучою більшості літературно-музичних презентацій, письменницьких зустрічей, виїзних засідань літературно-мистецького клубу "Грань" та інших культурних заходів. 

Вона прекрасно декламує як власні вірші, так і твори своїх друзів-поетів.

Так, нещодавно, в нашій Сумській міській центральній бібліотеці ім. Т. Шевченка відбувся творчий літературно-музичний вечір Надії Іванівни Фурзенко "Поезія з ароматом снігу", на якому лунали вірші й пісні сумських літераторів і музикантів.

Ми дуже вдячні «літературній похресниці» Володимира П’янкова за цікаву і приємну розмову, а також за щирість, відвертість і непереборний оптимізм. Надія Іванівна завжди відкрита до спілкування:

Когда общаюсь я с людьми,

Соприкасаются миры:

Мой микрокосмос и другой,

Быть может, близкий иль чужой.

Мне интересен мир иной:

Его маршрут, его покой,

И чувств, событий круговерть,

И мягкий взгляд, и слова твердь.

А наших читачів запрошуємо ознайомитися з книгами Надії Іванівни Фурзенко, які чекають у Сумській центральній міській бібліотеці ім. Т. Шевченка. 

Стихи – моё спасение,
уход от суеты,
от грусти в дни осенние,
несбывшейся мечты.

Стихи – моё звучание
в безмолвной тишине,
наперекор отчаянью,
их звук летит извне.

Стихи – след откровения
того, что есть во мне;
и тайна сокровения,
укрытая во мгле.

Стихи – души томление,
желанный огонёк,
волнение, сомнение,
надежды островок.

Стихи – моё творение,
любимое дитя;
рождение весеннее
осеннего листа.

Стихи как обещание
бессмертия строки,
свет солнца в утро раннее
у вечности реки.

Літературний запис:
Наталія Устименко, чит. зал ЦМБ ім. Т. Шевченка

Вірші і переклади можна прочитати в дописі "Надія Фурзенко. Переклади" на нашому блозі БібліоСумка в рубриці "Творчість наших читачів".