Щоб там не казали, а люди прагнуть знань, культури, спілкування. І все це можна знайти в бібліотеці. Виявляється, є ще на світі бібліотеки, де шикуються черги бажаючих туди потрапити.
Сумніваєтеся - прочитайте дуже цікавий і корисний (особливо для бібілотекарів) пост Вероніки Селеги про відвідування Публічної бібліотеки Парижу (BPI) на ресурсі ЧИТОМО.
Кілька цитат із розповіді:
Неонова вивіска та черга з п’ятдесяти людей. Ми стоїмо зліва від центрального входу до Центру Помпіду, саме тут розташована Публічна бібліотека Парижу (BPI). Плавно рухаємося до входу з людьми, які виглядають приблизно на один вік: 25-35 років. Хто вони всі? Чому в понеділок по обіді варто стояти тут, біля входу до бібліотеки?
«Виглядає не так, як Welcome!», – каже моя французька подруга про публічні бібліотеки в Україні.
Це дуже точне спостереження сторонніми очима за загальноприйнятними традиціями комунікації. Тут закладено багато сенсів, які не просто пояснити. Бо ззовні українські бібліотеки бувають доволі привабливими, тому тут не скажеш, що вони не достатньо привітні, не можна.
Я це називаю невидимим контролем, через який надовго залишатися у районній бібліотеці не хочеться. Певно, що не у кожній, але в більшості. Це про небезпеку зробити щось, що не сподобається співробітникам. Забагато близького контакту.
Що у нас із цим фактором у Парижі? Бібліотекарі тримають невидимий фронт. Усім абсолютно байдуже, які твої потреби на сьогодні. Є запит — буде відповідь.
Безліч вільного простору, самостійність у діях. Потрібна консультація – welcome до рецепції. Весь інший час — твій. Це створює відчуття повного єднання з простором. Чоловік, який говорить із собою і посміхається мені, почувається у безпеці, я теж. Кожен стомлений студент вільно спить за столом, а я не боюсь того, що хтось запитає у мене паспорт, якого я не мала з собою.
Всім разом комфортно, зручно, безпечно, всіх єднають схожі процеси занурення у тему особистого інтересу чи дослідження, немає і натяку на «третє око».
Немає коментарів:
Дописати коментар