Звісно, всім нам хотілося б більш оптимістичного змісту. Але нові поезії, які увійшли до поетичної добірки, є відлунням сучасних подій, тими емоціями, які зараз у більшості українців, які переживають за своїх захисників. У багатьох – непоправні втрати, біль, втома...
Та всупереч усьому хочеться радіти прийдешньому дню, відчувати красу і велич природи, дружити, любити і дарувати тепло з вірою в неминучу Перемогу!
БОГДАНА ГУСАК
Цикл поезій «Тривожне новоріччя України»
* * *
На прикордонні – вибухи і дим.
Тривожне новоріччя України.
Сніг саваном лягає на руїни,
та біле знов стає брудним, рудим.
Спалахують свічками джавеліни...
Минулий рік із нинішнім – контраст.
Там – радістю осяяні ялинки ;
тут – зранені, спустошені будинки...
Життя щасливе, мов за пластом пласт,
хапають хижо й нищать до цеглинки.
Мотає Коляда доріг бинти –
різдвяний заклик вийти із юдолі.
Веселка в небі січня – символ долі.
На порох стерши, не перемогти
народ, що воскреса заради волі.
10.01.2023
* * *
Гіллям лапатим обіймає втома.
Розжарена буржуйка гріє бік.
А думка верховодить: – Як удома
Новий без мене зустрічають рік?
Його назвати мало «аномальним» –
подібного ще досі не було.
Схиляюся і жестом театральним
розбухлі берці ставлю у тепло.
Цитуючи когось ( цивільна звичка),
знімаю й «чепурю» бронежилет.
Інтимно мерехтить окопна свічка –
з життям колишнім врешті тет-а-тет.
Воно у серці – справжнє, незабутнє –
мистецький простір, спорт і універ.
«На паузі» – ідеї на майбутнє.
Приціл, гачок зі спуском – на тепер.
Є мрія повернутися додому
і в мирі зустрічати рік новий....
Поринувши в дрімоту невагому,
знов чую залпи й вигуки : «Живий!»
02.01.2023
* * *
В напівсонній сірості гардин
місяць пломеніє, наче ватра.
Циферблат. За хвилю – нуль годин.
На кордоні між «сьогодні» й «завтра»
з відчуттям, що ти є часу гостем,
в позачасся вірити непросто.
Сторінки гортає календар.
Місяці, роки біжать по колу...
На сузір’я дивиться звіздар.
І здається, що нема «ніколи»,
поки не залишишся прикутим
до межі між «бути» і «не бути».
Серце ниє. Начебто віщун,
каже правду всупереч прогнозу.
На межі холодного дощу
і немилосердного морозу
важко самоти терпіти муку.
Здорово, як хтось простягне руку.
* * *
Задублий вітер залітає в комин,
а там – ані жарини, ні тепла.
Немає й дому... Тільки сивий спомин,
де впереміш із цеглою зола.
До яблуні – рясної, чепурної,
побіленої щовесни вапном –
оце б шугнути! Та доби страшної
розтрощена снарядом під вікном.
Город у вирвах. Іграшки, колиску
пошматував осатанілий звір!
Ні вереску дитячого, ні писку...
Як сирота, без огорожі двір.
А стіл дубовий, лави біля хати,
а виноградні лози,
квіти де?!
Незатишно і хочеться тікати.
У бовдурі від розпачу гуде!
Вітрисько тужно квилить і голосить
(аби хоч ненадовго відлягло).
Не квапиться йому сказати «досить»
руйновищем залишене село.
29.11.2022
* * *
Ялинка у мереживі вогнів –
шатро небес у зоряній картечі.
Вертеп. Колядки. Сміх. За крок до втечі
у закрайсвіття (є воно чи ні?) –
як спалах, зустріч. Дійсно, щедрий вечір!
Крутий віраж – у долі перелом.
Прозріння, що не там були, не з тими.
І ластівка між хмарами густими
летить, благословляючи крилом,
зі щебетом вітальним крає зиму.
У натовпі – споріднена душа.
Із відчуттям оновлення і свята
достатку іншим хочеться бажати.
Хоча в кишенях вітер, ні гроша,
є значно більше, аніж срібло й злато.
Різдвяна зірка сяє із пітьми,
відкривши незбагненні досі речі.
Нас кличе щастя під крило лелече,
очищених (мов стали знов дітьми) ,
збагачених на цілий Щедрий вечір!
* * *
Сповільнює таксі маршрутне хід
і віддає морозу на поталу.
Вітання із годинником вокзалу –
щось більше, ніж «як справи?» і «привіт».
Знайомий ритм у стукоті коліс.
Кашне на шию – вітер дме наскрізний.
Зимова темінь, хоч іще не пізно,
ясному дню іде напереріз.
І знов перон під козирок бере.
Квиток в долоні: час відправки, дата...
Моргає семафор старий завзято
сніжинкам під найближчим ліхтарем.
Між лавами знайомий пес-кудлай
(змерз, бідолаха, ледь волочить лапки).
Попереду дорога і... три крапки –
місточок між «чекатиму» й «чекай».
Немає коментарів:
Дописати коментар