Світлана ПЕТРЕНКО. Як же болить тобі розповісти…: вірш дня

Пригадую відчинене вікно.

Пташки дзьобали крихти з підвіконня.

Не стерла пам'ять, хоч було давно,

Бабусин дім у сяйві на осонні.

Тепер нема ні дому, ні вікна,

Дими пожарищ виїдають очі.

У горлі спазми – проклята війна

Ввірвалася, щоб спогади зурочить.

 

Бабуню, по обійстю тяжко йти,

В дворі навкруж не пагорби – могили.

Там, за парканом, нині, блокпости,

А твій город – то залізяччя брили.

Мені п'ятнадцять, бабцю, не дитя.

Я волонтер, плету сітки уміло.

Про маму, ба, не став мені питань.

Живу у тітки… Там підвал вцілілий.

А тато з братом пишуть нам листи.

Вони воюють у одному взводі.

… Як же болить тобі розповісти…

,,Тривога!'' ,, В укриття!''. Базікать годі…