Доля відміряла Павлу Грабовському коротке, трагічне, але яскраве життя. Він не встиг здійснити й сотої частки задуманого, але позиція «з ума не йдуть знедолені народи, – їм я віддав усі чуття мої» зробила його в українській літературі і слов’янській духовній культурі постаттю неординарною, незабутньою.
За революційну діяльність проти самодержавства Павло Грабовський був засуджений на заслання до Сибіру.
Там розпочинає активну літературну діяльність. Надсилає вірші у галицькі часописи, де друкуються його статті, нариси. Займається перекладами. Перебував у засланні у Вілюйську (з 1893-го), Якутську (з 1896-го), Тобольську (з 1899-го).
Повернутися до рідної України йому не судилося. На чужині провів 20 років із 38-и.
Незадовго до смерті, в автобіографії писав: «Горем та злиднями почалося моє життя, горем та злиднями закінчиться. Але не треба мені ніяких задоволень і ласощів дали б тільки можливість працювати на користь рідного краю, присвятити йому ті слабкі сили, які ще залишилися в моєму пораненому і понівеченому тілі. Не дають і не дадуть…».
В умовах заборони української мови дбав про її існування, зміцнення й розповсюдження. Постійно підтримував зв’язок з Україною, листувався з Іваном Франком, Борисом Грінченком.
«Я закликаю і буду закликати земляків у тому напрямку до праці на ґрунті українському, коло народу українського, в мові українській»
У Галичині вийшли окремими виданнями його ліричні збірки «Пролісок» (1894), «З півночі» (1896), «Кобза» (1898) та збірки перекладів «Твори Івана Сурика» (1894), «З чужого поля» (1895), «Доля» (1897).
Павлу Грабовському належать переклади двох поем Джорджа Байрона («Шільйонський в’язень», «Замок Альва»), двох поем Роберта Бернса («Хома Баглай» (в оригіналі «Том О’Шантер») та «Старчача гульня»), віршів Персі Шеллі, Сауті, Вільяма Вордсворта, Теннісона, Генрі Лонгфелло, Елізабет Браунінг, Йоганна Ґете, Уланда, Генріха Гейне, Ленау, Фрейліграта, Георга Гервега, Леопарді, П’єр-Жана Беранже, Віктора Гюго, Дюпона, Анрі-Огюста Барб’є, Моріса Метерлінка тощо.
У статті «Дещо про творчість поетичну»
доводив, що поезія повинна бути засобом «боротьби з світовою неправдою,
сміливим голосом за всіх пригноблених і скривджених».
Борис Грабовський, єдиний син Павла Грабовського, теж прожив значуще життя. Названий батьком на честь свого найближчого товариша – українського письменника Бориса Грінченка, він теж залишив помітний слід в історії – як один із винахідників телебачення. Об’єктив сконструйованої ним телекамери вперше в світі транслює рухоме зображення, яке повністю передається і приймається електронним способом…
Помер Павло Грабовський 12 грудня (29 листопада) 1902-го у Тобольську (Росія) від туберкульозу. Похований на Завальному кладовищі поруч із декабристами.
Бажав би я, мій рідний краю,
Щоб ти на волю здобувавсь,
Давно сподіваного раю
Від себе власне сподівавсь.
Щоб велич простого народа
Запанувала на Русі,
Щоб чарівна селянська врода
Росла в коханні та красі.
Щоб Русь порізнена устала
З-під віковічного ярма
І квітом повним розцвітала
У згоді з ближніми всіма!
Ресурси, присвячені павлу Грабовському:
- Павло Грабовський: добірка ресурсів про Павла Грабовського
- Павло Грабовський: «на ґрунті українському, коло народу українського, в мові українській»
- Літературознавець Арсен Каспрук. “Павло Грабовський – поет-громадянин”.
- Павло Грабовський — український поет і дідусь радіотелефоту.
- Дудко В. До вивчення сибірського періоду біографії і творчості Павла Грабовського
- Регіональні риси в мові творів Павла Грабовського.
- Радіотелефот Бориса Грабовського, сина великого українського поета
Немає коментарів:
Дописати коментар