До 125-річчя з д.н. українського письменника-новеліста, представника «Розстріляного відродження»
«Тонкий психолог, життєлюб. Письменник визначного, наскрізь
самобутнього таланту. Істинний продовжувач художніх традицій Стефаника і
Черемшини, Коцюбинського і Васильченка — такий був Косинка. Вірність
життю, вірність правді і красі — найхарактерніша риса творчості
Косинки».
Євген Шабліовський, літературознавець
Григорій Косинка (справжнє прізвище – Стрілець) народився 29 листопада 1899 року в бідній селянській родині Михайла і Наталки Стрільців у селі Щербанівка Київського повіту Київської губернії (тепер – Обухівський район Київської області).
Із автобіографії Григорія Косинки :
«Я з роду чумацького, але батькові моєму довелося вже чумакувати з торбою по наймах…Мій прадід ще ходив до «голубого Дону», але дід навіть волів вже не держав: зубожів славний рід чумака Павла Стрільця — прадіда мого…Батьки мої жили вбого, бо мало землі мали… Батько, як пам’ятаю, по весні щороку ходив на заробітки — косар був добрий…Пізньої ж осені, повернувшись із заробітків додому, батько щороку йшов працювати до григорівської цукроварні… Заробітки його, як робітника-чорнороба, були мізерні: батько все мріяв виїхати десь на Амур, на землі вільні…Змалку — така вже доля всіх селянських дітей — я пас влітку скот, а зимою ходив до земської школи — в сусіднє село Красне… Краснянська школа — мій перший університет…Року 1908-го, коли не пізніше, батьки спродали господарство — хату й землю, — і всі ми рушили на той далекий та суворий Амур — виїздили були з України навіки.Байкал, повноводна Зея, ліси несходимі, корейці, китайці і хата наша березова під стіною предковічного бору — все це до дрібниць зафіксувала моя пам’ять…Мати… заходилася плакати так гірко й страшно. Як ніколи до того не плакали.— Я буду в рідній стороні старців водити та дітей годувати…Їдьмо додому, я не хочу, щоб мої діти пропадали десь, як ті цуценята… Не треба мені твоєї вольної землі, не хочу… Яке тут життя?Я, а за мною й два менших брати — Трохим та Андрій — розплакалися й собі…— Не плач, я сам день і ніч думав про домівку… Хіба я ворог дітям своїм? Їдьмо назад — я запряжу себе в найми, виплачу хату, город… Хай вона западеться — земля ця.І пізньої осені, коли на Амурі шумить тайга та йдуть рясні дощі, ми поверталися на Україну…Додому ми приїхали, мов старці з убогого ярмарку. Батько запік себе в найми, мати шитвом почали заробляти паляниці, а я пішов по весні полоти буряки…У вільний час я дуже любив читати, отож завжди надокучав батькові, щоб купили мені в Києві яку-небудь книжку… Батько мій був неписьменний, а книжки купував на око — дешеву — раз, а найголовніш з малюнками.І горе мені було з Шерлоками Холмсами і Пінкертонами. Я не читав їх, а буквально пив…Пам’ятаю, привіз раз батько дивну книжку — «Конотопську відьму» Грицька Квітки…Перша книжка, українською мовою писана, що потрапила мені до рук……Батькові книжки я іноді й тепер перегортаю — я зберіг їх — вони-бо єдині свідки… моєї дитячої любові до слова, до освіти…»
Двадцятирічний Григорій Косинка розпочинав свою літературну діяльність на початку 1919 року зі злободенних, запальних новел та нарисів. Одна із новел — «На буряки», — вважається його першим художнім твором.
Літературна спадщина Григорія Косинки порівняно невелика. За життя письменника опубліковано 30 різних за обсягом творів. Окремим виданням вийшла книжка «Зимівля звірів» (українська казка за народними мотивами).
Оповідання Григорія Косинки перекладено російською, німецькою, білоруською, молдавською, польською, чеською, угорською, болгарською, італійською та іншими мовами.
Григорій Косинка був арештований і розстріляний 15 грудня 1934 року.
У 2001 році в Україні заснували літературну премію імені Григорія Косинки для відзначення найкращих письменників Київщини.
Рубрику веде Штепа Олена,
пров. бібліограф ВСТДІР
Немає коментарів:
Дописати коментар