Якось суєтливо й недоречно
Кожен день відходить в небуття...
Все коротшим бачиться життя,
Що колись здавалось безкінечним...
Сподіваюсь, може, свіжий вітер
На розвилці польових доріг
Віднесе на батьківський поріг
І до ніг жбурне осінні квіти...
Втрачене родини відчуття
Спонукає знов зайти до хати,
Де нам посміхались батько й мати...
Саме тут можливе каяття.
Жаль, минуле кануло у Лету...
Затишком не пахне рідний дім --
Смуток й пустка поселились в нім...
(І долівка -- не під стать паркету...)
... На старому пні побіля річки
Примощуся, гляну в далину' -
Враз побачу диму сивину,
Що тече з потрісканої пічки...
Боже! Стільки часу пронеслось...
А здається, і не жив ще зовсім.
Клином світ на пам'яті зійшовся,
На усьому, що вже відбулось...
Немає коментарів:
Дописати коментар