Леся Українка на Сумщині

До 155-ї річниці з дня народження Лесі Українки бібліографічний відділ Сумської публічної бібліотеки пропонує вашій увазі декілька матеріалів  про перебування поетеси на Сумщині

 

  

Ці матеріали зібрані сумськими краєзнавцями Павлом Сапухіним та Геннадієм Петровим.

 

1956 рік. На сторінках газети «Ленінська правда» надрукували статтю Павла Сапухіна «Леся Українка в селі Косовщина». Ось уривок з неї.

"Що спокусило Лесю Українку побувати в наших місцях, далеких від рідної їй Волині?
З біографії письменниці нам добре відомо про трагічний недуг, який змалку підточував її здоров'я. Змучена Леся одного разу не відхилила поради звернутися до засобів народної медицини.

 
На той час широкою популярністю користувалася народна лікарка з села Косовщини Сумського повіту, яка, за свідченням письменниці, мала офіційний дозвіл на лікування певних хвороб гарячими грязьовими ваннами. її методи, як пояснювала пізніше Леся Українка, були «дуже схожі до лікування грязьовими ваннами в Криму.

 
У селі Косовщині Леся Українка влаштувалася на квартирі у звичайній селянській хаті, «без великих вигід, але все ж при догляді», як писала вона в одному листі. Хвороба ноги майже не .дозволяла їй виходити за межі садиби. А втім завжди насторожена й жадібно уважна і до навколишнього світу письменниця навіть і в таких обставинах знаходила способи знайомитись з життям трудівників, серед яких перебувала.

Мине кілька місяців — і косовщинські враження відкладуться в одному з її нарисів. Назву йому вона дасть надто оптимістичну — «Весняні співи», хоч зміст самого нарису гостро суперечитиме заголовку.

З етнографічною точністю відтворить спостережлива поетеса сумний побут невеликого села під Сумами. Знайомилась вона з ним не зовсім звичайно. Сидячи біля відчиненого вікна своєї сільської квартири, хвора письменниця, не обминаючи й найменшої дрібниці, пильно приглядалася до всього, що можна було побачити, й чуйно ловила кожне слово, відгукуючись на нього власними думками. Думки снувались невеселі, як невеселим було й життя тих «хуторян», які щовечора сходились порозмовляти «на колодках», поблизу її відчиненого віконця."

 

1966 рік. Геннадій Петров вирішив відвідати Косівщину.

 
"Про перебування Лесі Українки на Сумщині в селі Косівщині і писалося, і говорилося багато. Замітки про цей факт з'являлися і в сумській пресі. От тільки ніде не зустрічалось жодної згадки: а чи ж залишилися в тому селі бодай найменші сліди перебування славної української письменниці, першої серед поетес світу.

І ось торік восени, в одіну з неділь, я вирішив відвідати Косівщину, бо, на мою думку, кращого відпочинку, ніж мандри рідним краєм, не існує. Те, що вдалося побачити, перевершило всі сподівання. 

 

В селі ще й досі збереглася хата народної лікарки Параски Богуш, до якої в 1889 році приїздила на лікування поетеса. Хата від років похилилася на бік і стоїть, як мовчазний свідок тих численних відвідин, які знало село в другій половині минулого сторіччя. Збереглася і вулиця, якою ходила наша Леся. Було тоді в селі всього 15 дворів. Власне, це був хутір з однією-однісінькою вуличкою. 

 

Тепер Косівщина - велике село, в якому розташований один із кращих колгоспів району. Я двічі повторив слово «збереглася», бо скоро вже, можливо, не буде ні тієї хати, ні тієї вулиці. На їх місці гулятимуть хвилі Косівщинського моря, яке зараз будується.

 
Найбільша несподіванка чекала мене попереду. Виявилось, що живий один дідусь, який на власні очі бачив Лесю Українку. Це колгоспний сторож Яків Євдокимович Богуш. Коли приїздила поетеса, мав він 9 років. За довгий вік чимало спливло подій. 

 

Тільки дідусь досі добре пам'ятає, що хвора дівчина, яка ходила по селу з паличкою, відразу привернула загальну увагу. Вона була худорлява, просто зодягнена. 

 

І що найбільше вражало: була наче б то з багатої сім'ї, а розмовляла українською мовою, розпитувала селян про їх життя. Серед всіх, хто приїздив лікуватись здалеку, таких не траплялось ні раніше, ні пізніше."

Петров Г. Там, де бувала Леся Українка // Вперед. - 1966. - 24 лют.