24 травня 1926 року у Славгороді на Краснопільщині народився Микола Михайлович Данько – поет і журналіст, публіцист і перекладач, громадський діяч, дисидент
"Google дасть вам 100 тисяч відповідей, бібліотекар - одну правильну". Ніл Гейман
24 травня 1926 року у Славгороді на Краснопільщині народився Микола Михайлович Данько – поет і журналіст, публіцист і перекладач, громадський діяч, дисидент
Щороку 25 травня шанувальники творчості Адамса, і зокрема його легендарного роману «Путівник по Галактиці для космотуристів», носять із собою рушник.
Це абсолютно культова подія для мільйонів людей по всьому світу.
краща на землі країна.
Візерунків розмаїття
на сорочках білих квітне.
На картатім полотні
хрестики живуть рясні.
Мов крило лебедине, біла
На столі чоловіча сорочка.
Я до світла поближче сіла,
Вишиваю дубові листочки.
Хай додасть дуб здоров'я й сили!
Ниточка шовкòва. Кольори ясненькі...
Вишивала долю. В хрестиках-- життя.
Шила і молилась. Голочка тоненька
чаклувала взори. І цвіла душа.
Сину -- колосочки, деревій, волошки.
Жовтим та блакитним. Як козацький край.
Душа, як пісня, доля – вишивана.
Червона й чорна нитка слід у слід.
Терпів наругу наш козацький рід.
Було колись… І досі зяє рана.
Згорьована Вкраїна, в піксель вбрана,
синів благословляє у похід.
Душа, як пісня, доля – вишивана.
Червона й чорна нитка слід у слід.
«Святая воля», а от «правда п’яна», –
із болем кинув той, в чий «Заповіт»
на різних мовах вчитувався світ.
Дарма, бо плаче мати безталанна:
душа, як пісня, доля – вишивана.
У міській Центральній бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка відбулося засідання ЛМК «Грань» — «Я буду вічно жити», присвячене 155-річчю від дня народження Лесі Українки.
– У жінці чоловік шукає звабу,
яку із часом поглинає звичка.
Вона собою схожа на кульбабу:
яскрава спершу, згодом в’яне личко.
Однакова щодня (аж обридає),
та все одно тримати треба віжки, –
казав один «філософ».
– О мій раю!
Рафаелло Джованьолі (1838–1915) - це людина, чиє життя було таким же бурхливим і героїчним, як і його знаменитий роман. Він не просто писав про революціонерів, він сам був одним із них.

Цвіте кульбаба в нашій резервації:
трава сонцями густо погаптована.
Життя, не вбите днями окупації
в землиці, що металом пошматована...
Першими відзначати цей день вирішили жителі Франції.
Щороку 13 травня вони вдягають на себе мантії зелено-жовтого кольору та проводять обряд освячення салату, приготованого з листя кульбаби.
До
90-річчя Івана Марчука, найвідомішого і найтитулованішого українського
художника в світі, Арт-теріторія Сумської бібліотеки ім. Т. Шевченка
підготувала
інформ-колаж «Грані творчого натхнення».
Приємного
перегляду!
Ми з нетерпінням чекали на зустріч із нашою постійною авторкою, поетесою пані Богданою ГУСАК і з великим задоволенням презентуємо її поетичні
враження тему сьогодення.
Вірші звучать у авторському виконанні
Геніальному українському художнику з Тернопільщини, лауреату Національної премії України імені Тараса Шевченка, кавалеру ордена Свободи Івану Степановичу Марчуку 12 травня виповнюється 90 років.
захист від зим та пітьми.
Птаха, що стелить пороги
дітям своїми крильми...
Мама. Так пахне те слово
коржиком з медом рудим.
Сòлодко. П'янко. Медово.
Джемом та хлібом хрустким.
Ми вперед торуєм путь,-
Хто спиняє нас, хто судить?
Ті, які назад ідуть,-
Будуть плакать, плакать будуть.
Ми криваві пута позриваєм з ніг.
В тьмі і в сяйві сонця шлях наш
дальній ліг,
Ті, що ставлять пастки впоперек доріг,
Заважають нам і гудять,-
Будуть плакать, плакать будуть.
З листа Й. Брамса Кларі Шуман
7 травня 1833 року народився Йоганесс Брамс
Пропонуємо вашій увазі подкаст, присвячений видатному німецькому композитору, піаністу і диригенту, одному із головних представників епохи романтизму Йоганессу БРАМСУ.
Темно так, що діти вже вміють рахувати постріли і набої,
карбувати у сутінках миті, наче фото у спільний альбом.
Так, навіть у цій темряві я бачу, що всі ми створені із любові.
Тільки поки не розумію, для чого нам створена ця любов.
Я - дух у дусі найсвітліших містик.
Хоч світло, мов столітнє інтерв’ю,
раз пО раз мре в найцікавішім місці,
я - вже повітря, мчу, пливу, лечу,
що до війни б - здалося б нетиповим,
«Любов сильніша за смерть, але трапляється, що смерть сильніша за любов.
Проте любов завжди перемагає в пам’яті»
Генрік Сенкевич (1846–1916) - один із найвидатніших польських письменників, майстер історичного роману та лауреат Нобелівської премії з літератури 1905 року.
Його творчість мала колосальний вплив на формування польської національної ідентичності та здобула світове визнання.
Сенкевич народився у збіднілій шляхетській родині. Свою кар'єру він розпочав як журналіст і фейлетоніст, подорожуючи світом (зокрема США), що збагатило його творчість репортажними елементами та глибоким розумінням людської психології.
Творчу спадщину Сенкевича можна розділити на кілька ключових циклів:
«Трилогія»: Це фундаментальний цикл історичних романів, до якого входять «Вогнем і мечем», «Потоп» та «Пан Володийовський».
Події розгортаються у XVII столітті під час воєн Речі Посполитої.
Сенкевич писав ці твори «для зміцнення сердець» поляків, які на той час не мали власної держави.
«Quo Vadis» («Куди йдеш»): Саме цей роман приніс автору світову славу та Нобелівську премію.
Твір описує конфлікт між раннім християнством і занепадом Римської імперії часів Нерона.
Він став одним із перших справжніх світових бестселерів, перекладеним на десятки мов.
«Хрестоносці»: Масштабне полотно про боротьбу поляків і литовців проти Тевтонського ордену, що завершується Грюнвальдською битвою.
Як письменник Сенкевич був неперевершеним стилістом. Його тексти характеризуються архаїзацією мови, динамічним сюжетом, яскравими персонажами.
Він майстерно використовував стару лексику, щоб створити атмосферу минулих епох.
Його романи часто нагадують сучасні пригодницькі екшни з яскравими битвами, інтригами та любовними лініями.
Такі герої, як Ян Скшетуський чи пан Заглоба, стали архетиповими в польській культурі.
Для українського читача постать Сенкевича є особливою через роман «Вогнем і мечем».
Хоча події Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького описані з польської патріотичної позиції, твір залишається важливим історичним та літературним документом епохи, що демонструє складність тогочасних відносин.
Не зважаючи на вороже ставлення Сенкевича до українського козацтва та його визвольних змагань, він причетний до їхньої популяризації серед польського суспільства, зокрема позитивним представленням деяких постатей, наприклад, Івана Богуна, який був прототипом для образу Юрка Богуна.
Сенкевич помер у Швейцарії під час Першої світової війни, але його прах пізніше було перевезено до Варшави, де він спочиває в соборі святого Івана Хрестителя.
Твори Генріка Сенкевича з їхнім епічним розмахом, батальністю та яскравими героями стали справжнім скарбом для кінематографа.
Більшість його головних романів отримали знакове втілення на екрані.
Режисер Єжи Гоффман створив, мабуть, найбільш фундаментальний цикл екранізацій, який став частиною польського культурного коду. Цікаво, що знімав він їх не за порядком написання книг:
«Пан Володийовський» (1969): Перший фільм Гоффмана за Сенкевичем. Це історія про "маленького лицаря", яка завершує події трилогії.
«Потоп» (1974): Вважається однією з найкращих історичних стрічок у світі. Фільм отримав номінацію на премію «Оскар» як найкращий фільм іноземною мовою. Його масштаб вражає навіть сьогодні — у зйомках брали участь тисячі статистів.
«Вогнем і мечем» (1999): Завершальна (і найбільш знайома нам) частина кінотрилогії. Для українського глядача цей фільм особливий завдяки блискучій грі Богдана Ступки у ролі Богдана Хмельницького.
«Хрестоносці» (1960): Режисер Олександр Форд зняв цей фільм до 550-річчя Грюнвальдської битви. Це була перша польська надширокГоллівудська версія (1951): Грандіозна постановка студії MGM, яка отримала 8 номінацій на «Оскар». Це класичний приклад "пеплуму" — масштабного історичного кіно.
Польська версія (2001): Режисер Єжи Кавалерович створив фільм, який став найдорожчим в історії польського кіно на той момент. Вона вважається найбільш точною адаптацією духу книги.
«Щастя — це завжди лише гостя, воно ніколи не поселяється назавжди».
«Життя — це велика палітра, де ми самі змішуємо фарби».
«Кожна людина має в житті свій обов’язок, і він полягає в тому, щоб бути людиною».
«Немає таких труднощів, які не можна було б подолати наполегливою працею». З роману «Quo Vadis» (Куди йдеш)
«Любов сильніша за смерть, але трапляється, що смерть сильніша за любов. Проте любов завжди перемагає в пам’яті».
«Кожна людина має дві батьківщини: одна — це її власна, а друга — стародавній Рим».
«Світ живе ілюзіями, а правда надто сувора, щоб її любили».
«Хто не любить своєї країни, той нічого не може любити».
«Минуле — це вчитель майбутнього».
По темі: