У нижній шухляді шафи жили непарні шкарпетки,
їм дуже хотілося бути потрібними, але...
Тоді вони організували Лігу непарних шкарпеток...
Галина Вдовиченко. Ліга непарних шкарпеток. - Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2013.
Журналістка Галина Вдовиченко дебютувала як письменниця у 2008 році з романом «Пів’яблука» – і відразу здобула відзнаку конкурсу «Коронація слова». Потім були ще романи – і нові нагороди, і от, нарешті, світ побачила книга - «Ліга непарних шкарпеток» – піонер дитячої серії видавництва «Клуб сімейного дозвілля», яка здобула І премію «Коронації слова» у номінації «Прозові твори для дітей».
У одній звичайній родині жили-були… шкарпетки. Домівкою їм усім слугувала звичайна шафа для одягу, але про рівність її мешканцям було годі й мріяти. Адже тут є верхня шухлядка, у якій живуть «успішні» парні шкарпетки. Разом зі своїми господарями вони ходять до школи та на роботу, займаються спортом, відвідують культурні заходи та беруть участь у важливих ділових переговорах.
Зовсім поруч з ними існує нижня шухлядка – для тих бідолах-одинаків, кому не пощастило зберегти свою пару, а отже, користі з них мало. А їм дуже хотілося бути потрібними. Та одного разу господиня пообіцяла викинути «весь цей мотлох».
Тоді вони вирішили «…об`єднатися – і захищати кожного, хто цього потребуватиме. Хто потрапить у халепу. Кому погрожуватимуть. Хто зневіриться. І шукати, шукати , шукати усім разом те, що ми втратили, тих, кого ми загубили…».
Так була організована «Ліга непарних шкарпеток», яка мала свій статут:
«… Наш статут мав би кілька пунктів, - почав Синій. – Правило перше я визначив би так: триматися купи і не залишати товариша у біді.- Правило друге, - підхопив Гонщик, - радіти радості товариша, як своїй власній.- Правило третє, - Спортсмен торкнувся м’яча на своєму боці, - діяти злагоджено, як одна команда.- Правило четверте, - дочекалася своєї черги Зебра, - сподіватись на краще. І ніколи не втрачати надії».
Навіть коли до сірої шкарпетки знайшлася пара, вона не захотіла покидати старих друзів: «…Сіра подивилася на чорну шкарпетку, що завжди трималася поруч. Та, знічена й нещасна, навіть поворухнутися боялась. Ні, - сказала сіра нижня. - Я маю пару…».
Із цією книжкою діти навчаться цінувати справжню дружбу, допомагати одне одному й зрозуміють, як важливо бути поруч із друзями, коли вони потребують допомоги чи просто теплого слова.
Письменниця Галина Вдовиченко на прикладі своїх героїв навчає малих читачів простих, але найважливіших людських цінностей: що пробачати та допомагати у біді треба усім, незалежно від особистого ставлення; що будь-яка особа, якою б незугарною вона не здавалася, є цінною та важливою, має свою мету існування, що щира дружба дорожча за суспільний статус.
«…Сірі приєдналися, і чорні, і бордові… Усі – парами. Аж дивно. Викинули котові за вікно рятувальну мотузку…», вони врешті-решт досягають успіху і відкривають нову сторінку свого життя у спільній шафі.
Завдяки неперевершеним ілюстраціям художника Дмитра Скляра, шкарпетки ніби оживають на сторінках, запрошуючи разом з ними вирушити підкорювати «Шкарпати» з диванних подушок, рятувати товариша з полону сміттєвого бачка чи влаштовувати аматорську виставу на кухонній підлозі.
Крім ілюстрацій, що супроводжують безпосередньо текст, тут є також окремі барвисті глянцеві сторінки, що зображують конкретні епізоди. Через таке чудове оформлення, книжку особливо приємно читати.
Прочитавши цю книгу розуміємо, що нам є чого повчитися у тих малих та непримітних, на чиє життя ми звикли не звертати уваги – шкарпетках. Тому, я вважаю, вона буде повчальною не тільки дітлахам, а й дорослим, адже ця повість може стати прекрасним посібником для побудови добрих стосунків з нашими ближніми та суспільством взагалі.
Хай же ця невеличка кумедна історія підкорює серця українських читачів :))
Олена Забіяка,
юнацький відділ ЦМБ ім. Т. Шевченка
юнацький відділ ЦМБ ім. Т. Шевченка
Немає коментарів:
Дописати коментар