Знайомтесь, Дочинець Мирослав, книги якого нині читають сумчани

"В рядках – свобода слова, між рядками – свобода мовчання"

Мирослав Дочинець

В останні кілька років до наших бібліотек надходять книги лауреата Шевченківської премії Мирослава Дочинця, який живе в Мукачевому і пише мудрі книги. Отже, наші читачі вже пізнають сучасну літературу Закарпаття і захоплюються одним із кращих її представників.

Нещодавно, під час відпустки відвідала Мукачево – гарне європейське місто з цікавою історією, з чудовим замком Паланок… Одразу згадалась фраза з його роману «Лис у винограднику»: «Той, хто живе не в Мукачеві, тільки прикидається, що живе». 

Справді, це місто чудове. Йшла його вулицями і вдивлялась в обличчя перехожих, а раптом зустріну Мирослава Дочинця. Не знаю, чи наважилась би до нього підійти і поговорити, але запитань мала багато, бо його книги мене дуже вразили, приємно вразили і надовго: я до них іноді повертаюсь, перечитую, обдумую, тому приводу для запитань мала вдосталь.

На жаль, М.Дочинця не зустріла, але в місцевій книгарні придбала його книжку «Світильник слова. Книга життя. Життя книги», з якої отримала всі відповіді на свої запитання: про його творчість, про його погляди на сучасний світ, на Україну, на людей, про його улюблені книги… Тому пропоную вам уявне інтерв’ю з автором на основі цієї книги.

- Про що Ваші головні книги «Вічник», «Криничар», «Горянин», «Лис», якщо коротко?

М.Д.: «Всі мої книги про одне – про Служіння, про Гідність, Віру, Надію і Любов». «Вічник» - це людина і Природа, Вічність». «Криничар» - «Людина і Справа». «Горянин» - людина і Рід, Етнос». «Лис у винограднику» - «людина і Родина». «Книжка «Многії літа, благії літа» - не похідна від «Вічника», тут я вивів цілісну струнку систему активного творчого довгожительства, базовану на унікальному досвіді конкретної людини, з якою звела мене колись доля. Його заповіти – золоті крихти мудрості, як жити довго в щасті й радості».

- Про Ваше життя скажіть в кількох словах? 

М.Д.: «… живу дуже простим, трудовим життям. Не заздрю, не ревную, не прагну влади і багатства. Все це мої свободи, у тому числі й свобода слова».

- Що Ви перечитуєте?

М.Д.: «Письменник я лише у вільний від читання час… Перечитую «Досліди» Монтеня, «Війну і мир», «Мертві душі», «Тихий Дон», «Дон Кіхота», книги Паустовського, Ремарка, Стефаника, Коцюбинського…».

- Як відрізнити високу літературу від літературної попси?

М.Д.: «Ось, приміром, рядок: «Лазарю, встань і йди!». Це високе письмо. А ось інший можливий варіант: «Лазарю, піддайся моїй харизмі, мобілізуй приховані резерви невмирущої душі і піднімися зі смертного одра, щоб усі побачили містичне чудо». Це - чистої води літературщина».

- Кажуть, нині немає справжнього читача…

М.Д.: «Щоб був справжній читач, потрібні справжні книги».

- Що для Вас означає Книга?

М.Д.: «Книга – більше, ніж книга. Книга – медіум, який пов’язує матеріальний і духовний світи. Розгортаючи книгу, ми вдивляємося в друге життя, як у глибинну сферу дзеркал, шукаючи свого героя, відповіді на власні думки, приміряючи чужу долю до особистої, жалкуючи, сумніваючись, сумуючи, сміючись і плачучи, співчуваючи і переживаючи. Книга – це свого роду «душеприказчик», відданий хранитель духовних цінностей усіх часів і народів». «Книга – це хвилюючі хвилини зустрічі з власною душею, це розмова з Богом».

- Для чого твориться література?

М.Д.: «Література має не розважати, а акумулювати позитивну енергію, підносити душу. Те, що мовчазно переживає світ, має вказувати письменник. Наприклад, «Кобзар» Т.Шевченка – книга для порятунку не тільки людини, але й цілої нації».

- Який цінний життєвий урок Ви отримали?

М.Д.: «Мабуть, той, котрий спонукав написати «Горянина»: людина завжди має шанс. За будь-яких обставин. У, здавалося б, останній неймовірній безвиході ти завжди маєш вибір: або - або. Коли немає ніякого, здавалося б, виходу, то слід просто вручити себе, свою долю, свою душу Господу».

Олена Мартюшова,
заст.директора Сумської ЦБС

• Авторський сайт Мирослава Дочинця