Фурзенко Надія. Переклади

(За Мандельштамом "Отравлен хлеб...") 

Із ядом хліб, і випите повітря.

Як важко рани лікувати.

Іосиф, проданий в Єгипет,

не міг сильніше горювати.

Під ясним небом бедуїни,

закривши очі, на коні,

складають, як пісні, билини

про пережиті ночі, дні.

Співають про хвилинні мрії:

хтось загубив в пісках колчан,

хтось виміняв коня – події,

які укриють мла, туман.

Якщо пісні з душею ллються,

ідуть від повноти сердець,

зникає все – лиш зостаються

зірки, і простір, і співець.

Переклад вірша
Костянтина Случевського (1837 - 1904)

Не знав, що розлад мій з тобою,

Життя переломивши поспіль,

Дихне неждано теплотою,

На голову труснувши попіл.

Так! Поховавши біль-образу,

Я слухав тишу і мовчав –

Я в ній шукав собі відраду,

Вона утримувала час…

Коли б не це, - то, безперечно,

Я навіть на останку днин

Не відчував би так сердечно

Те щастя, що дано чужим.

Ті почуття в душі лелію,

Як життєдайних мрій ковток.

Так любить бабка квіт лілеї,

Бо він яскравіший з квіток.

За мотивом
"Я научилась просто, мудро жить…" (Анна Ахматова)

І я навчилась просто жити:

дивитись в небо, дякувати Богу,

і вечорами сумними бродити,

щоби приспати спогадів тривогу.

Коли у вересні палає ліс

й ліхтарики висять на горобині,

між небом і людьми шукаю міст –

віршами вистеляю шлях у днині.

Як добре, що вертаюсь у тепло

твоїх дбайливих, лагідних обіймів –

і покидають сумніви чоло,

весняний вітер знову в душу віє.

***

Слова мовчать, допоки зрозумієш,

що потребує золото-мовчання

від слова срібного його звучання.

У звуках задзвенить струмочком радість,

відродяться кохання і розлука,

і болісної втрати щезне мука.

Проб`ються через час і вічні зорі

і ніжність материнської любові,

й турбота в батьківській промові.

Душі джерела росами проллються.

У кожній краплі є відлуння миті,

краплини щастя у веселку злиті.

А ще дорожче від такого слова,

в якому почуттів яса медова,

безцінний дар єднання –

рідна мова.

Серце поета 

У віршах Тараса мрія про свободу,

милі краєвиди рідної землі:

вишні коло хати і Дніпро в негоду,

і гірка недоля кріпака в селі.

Горе-лихоліття і сирітська доля

краяли серденько все його життя,

та жага не згасла до знання і волі,

творчість не згубило горісне буття.

Не збулася мрія про садок і хатку,

про родину, діток у своїм райку,

не побачив вільну від панів пихатих

неньку Україну на своїм віку.

В 47 згоріло серце у поета,

що палало гнівом скривджених людей…

Калиновим словом він мандрує світом.

Світла пам`ять й шана Кобзарю в наш день!

Езотеричне

Атланти, лемурійці та арійці –

три раси послідовні на Землі.

О, скільки загадок цієї трійці

і Всесвіту таїться уві млі.

Розкриє хто феномен піраміди?

Які знання вартує Леводів?

І що дало загибель Атлантиди?

Яке життя ховає глиб віків?

У Гімалаях Шамбали братерство

сховало потаємні ті знання.

Небагатьом відкрилося у серці

з минулого в прийдешнє послання.

Закон космічний – це закон Любові,

Добра, Подяки, Віри й Співчуття.

Відповідальність є у кожнім слові:

думки людей формують майбуття!

Переклад свого вірша
зі збірки "Откровение" - "Ах, Полесье..."

Ах, Полісся, моє ти Полісся!

Із дитинства люблю рідний край.

Вірш складаю про буйне залісся,

про квітучий весняний розмай…

Ах, Полісся, моє ти Полісся!

Із дитинства люблю рідний край

і сумую без поля в ріллі.

Закордонний не радує рай -

не залишу своєї землі.

І з дитинства люблю рідний край!

Вірш складаю про буйне залісся,

про сосновий замріяний гай,

про калину співається пісня

і цілющий Десни водограй.

Вірш складаю про буйне залісся!

Про квітучий весняний розмай

і травневе бузкове кипіння.

Хоч рівниною в`ється мій плай,

він додому веде безупинно –

у квітучий весняний розмай!

Ах, Полісся, моє ти Полісся!

Ліс та поле… Тут батьківський дім.

Тут шепочуть і квіти, і листя

про скарбницю прихованих див.

Ах, Полісся, моє ти Полісся!

***

Стихи – моё спасение,

уход от суеты,

от грусти в дни осенние,

несбывшейся мечты.

Стихи – моё звучание

в безмолвной тишине,

наперекор отчаянью,

их звук летит извне.

Стихи – след откровения

того, что есть во мне;

и тайна сокровения,

укрытая во мгле.

Стихи – души томление,

желанный огонёк,

волнение, сомнение,

надежды островок.

Стихи – моё творение,

любимое дитя;

рождение весеннее

осеннего листа.

Стихи как обещание

бессмертия строки,

свет солнца в утро раннее

у вечности реки.