Фурзенко Надія. Вірші.

Морской верлибр
В солнечных блёсточках
до самого горизонта –
от серебристого
до тёмно-синего –
тихо плещут волны.

Облака заполняют небо –
от молочно-дымчатого
до густо-серого.
Полифония ветров –
от фальцета до баса.
Под аккомпанемент грома –
от всхлипа до раската –
сверкая, мечутся молнии.
Небесный водопад –
от струи до лавины –
волнует море.
Кисти лучей
раскрашивают небо –
от индиго до лазури.
Победные крики чаек –
легкокрылых и свободных –
возвещают конец грозы.
Море вбирает в себя все цвета –
от хризолита до перламутра –
и замирает в неге.

***
День зникає на захід сонця –
мабуть, манить вечірній світ.
День зникає на захід сонця –
назавжди замітає слід.
Поспішає на зустріч з ніччю,
залишивши снігам вірші,
таїну про життя одвічне,
тихе сяйво моїй душі.
Не утримати час руками,
повернути не в змозі я.
Так заведено вже віками:
буде ранок нового дня!