Невизнаний герой: Григорій Якович Базима

130 років з дня народження Г. Я. Базими

На початку грудня у нашій бібліотеці відбулася зустріч письменників Петра Нестеренка («Не заросте травою пам’ять») і Миколи Ремньова («Таврований») з читачами, присвячена 130-річчю з дня народження нашого славетного земляка Григорія Яковича Базими.

  

Микола Ремньов, автор роману "Таврований", поділився своїми спогадами і  баченням образу начальника штабу сумських партизанів, якого він знав особисто:

"Григорій Якович Базима народився 1 грудня 1880 року в селі Дич Буринського району в селянській родині. Після закінчення церковно-приходської, потім Дяківської вчительської школи працював викладачем в селах Чаша, Зінове Путивльського району. Потім було Курське реальне училище, знову викладацька робота у Глухівському (с. Шалигине) і Путивльському (с. Стрільники) районах. 

У 1914 році – солдат-гренадер царської армії. Після закінчення у 1917 році Вільнюського військового училища отримав звання прапорщика, пізніше став командиром взводу 5 запасного Сибірського полку Червоної Армії, був працівником штабу 72 бригади. 

Після демобілізації в 1921 році повернувся до викладацької роботи. У 1933 році став директором Путивльської школи № 3, зараз – № 2.

Коли почалася Друга світова війна і гітлерівці окупували Путивльський район, разом із Семном Васильовичем Руднєвим йде в партизани. Був начальником штабу Путивльського партизанського загону, а потім – Сумського з'єднання партизанських загонів. 

Під час виходу з Карпат був тяжко поранений. У 1943 році вибув із з'єднання за станом здоров’я.

У 1944 році працював завідувачем відділу пропаганди і агітації, потім секретарем, другим секретарем Путивльського райкому партії.

Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора (двома), Богдана Хмельницького 2 ступеня, «Знак Пошани», багатьма медалями. 

В повоєнні роки всього себе віддавав створенню музейного комплексу в Спадщанському лісі, надавав допомогу своїм колишнім побратимам по зброї, написав книгу «Слідами великого рейду».  

Помер 5 червня 1970 року. 

Така коротенька біографія вчителя і військового, людини, яка все життя сіяла добре, вічне, а коли треба було, зі зброєю в руках пішла захищати свою батьківщину.

У книзі «Таврований», присвяченій Герою Радянського Союзу, комісару Сумського партизанського з’єднання Семену Васильовичу Руднєву, образ Базими займає після комісара провідне місце. 

Ще до війни він був заступником у Семена Васильовича по ТСОАВІАХІМу, мав з ним дружні стосунки.

Коли район окупували фашисти, Григорій Якович разом з Руднєвим пішов у партизани, проводив бойові дії в Новослобідському лісі. 

Семен Васильович очолював партизанський загін, Григорій Якович був начальником штабу. Коли вони зрозуміли, що маленькими групами важко боротися з ворогом, пробилися до Спадщанського лісу, де діяв загін С. А. Ковпака.

У вересні 1941 року був створений об'єднаний Путивльський партизанський загін. Його очолив С. А. Ковпак.

До літа 1942 року загін не мав зв'язку з Великою землею, воював на свій розсуд. За цей час в його діяльності відбулися величезні зміни. Путивляни запровадили рейдову тактику ведення боротьби з окупантами. Провели кілька рейдів по Сумській області, завдаючи нищівні удари по ворогу. До літа 1942 року загін, який мав сімдесят бійців, перетворився в Сумське з'єднання партизанських загонів, яке налічувало у своїх рядах понад тисячу штиків.

Все це було досягнуто завдяки вмілому керівництву «трійки», в першу чергу, комісару Руднєву. Його першим помічником був начальник штабу Базима. Всі операції планувалися і розроблялися Руднєвим і Базимою.

Зі встановленням зв'язку з Москвою у Григорія Яковича додалося багато роботи. Він не тільки розробляв і здійснював бойові операції, брав участь у них, вів величезну документацію: від звітів до Москви, особистих справ членів групи, письмового вручення командирам наказів до похоронок, листів батькам бійців. У нього з'явилися заступники. 

У першій половині червня 1943 року з'єднання вирушило в Карпатський рейд.

З'єднання з гір, з оточення військ Кригера, пробивалося на рівнину. Було дано письмовий наказ прорватися в Ослави Білі. Група Бакрадзе вже була там. Вступили в зустрічний бій група комісара, інші підрозділи.

Але Ковпак скасував раніше ухвалений наказ. Основна група не вступила в бій з противником. Вона звернула з автомагістралі і зробила стоянку в горах. Таким чином, прорив, запланований комісаром, не вийшов. Справа залишалася лише за часом, щоб Кригер знову оточив і остаточно знищив з’єднання. 

Тоді заступник командира з розвідки П. П. Вершигора вніс пропозицію: розділитися на декілька груп, виходити з оточення, хто як може.

Дуже тяжким видався вихід з гір до пункту збору на хуторі Конотоп для Григорія Яковича. Він входив до групи С. А. Ковпака. Під час форсування Прута і переходу через залізницю вогонь ворога відрізав від основної авангардну групу на чолі з начальником штабу. Спроба повернутися до своїх не вдалася. Партизани всюди наштовхувалися на озброєні загони ворога. 

Виходили своїм маршрутом. Біля селища Білопіль потрапили на засаду ворога. Кулеметний вогонь скосив Вакара, Давидовича і Базиму. Двоє перших були вбиті, Базима – тяжко поранений. Бій з противником вели лише Денис Сениченко і Петро Бичков. Денис відволік ворогів на себе, а Петро став рятувати пораненого в голову, груди і ногу Базиму. З неймовірними труднощами два партизани добралися до пункту збору. Там вони зустрілися з Сениченком.

Так закінчилися для начальника штабу бойові дії. Після лікуванні в госпіталі він повернувся до Путивля, де прожив до самої смерті. З 1944 по 1948 рік працював у райкомі партії, потім – вийшов на пенсію. Але великий рейд від Путивля до Карпат залишився з ним назавжди. 

У шістдесятих роках минулого століття я навчався в Путивльській середній школі № 2, де до війни директором був Григорій Якович Базима. 

Перше моє знайомство з ним відбулося після закінчення восьми класів. Вчителі нам організували зустріч з прославленим начальником штабу. Говорив він тихо, але чітко. Спілкувався з нами на рівних, але не сюсюкав. Коли один із моїх однокласників попросив розповісти про бій з танками, не став цього робити. Відповів, що про бій з танками докладно описано в літературі.

В ті роки постійно відзначалося створення об’єднаного партизанського загону. Зазвичай, у вересні відбувалися з цього приводу районні торжества, великий концерт в будинку культури. Членів літературної студії нашої школи запросили виступити на цьому концерті. Ми отримали від Григорія Яковича схвальну оцінку, чим були дуже задоволені.

У літературі читав, що Григорій Якович Базима був мудрою, розсудливою людиною. Все в ньому біло врівноважене: і жести, і голос, навіть, усмішка. 

Таке враження залишилося про нього і в мене. Це був вище середнього росту, сухорлявий чоловік. Не дивлячись на поважний вік, дуже рухливий. Бачив його, в основному, в темно-синьому костюмі, влітку – завжди у світлому капелюсі. Ніколи не було на його обличчі посмішки. Мені здавалося, навіть, що він постійно пригнічений.

Дещо пізніше знайшов розгадку такого його стану. Бібліотекарем у школі № 2 була в той час Галина Василівна Маншеньюан. Вона жила на окупованій території, знала багатьох народних месників. Була близькою до оточення Григорія Яковича. Ми з друзями постійно перебували у бібліотеці. Мали можливість вислуховувати розповіді про Сумське з’єднання. 

Після війни з’явилося багато спогадів про Сумське з’єднання. Їх автори намагалися створити об’єктивну картину того, що відбувалося.

Григорію Яковичу з великими труднощами, за допомоги Павла Тичини вдалося надрукувати свої спогади «Слідами великого рейду». Головна причина такої ситуації – намагання об’єктивно показати роль Семена Васильовича Руднєва, який був несправдливо осуджений. Продовження своєї книги Базима так і не побачив. Рукопис у нього забрали працівники КДБ. Де він знаходиться зараз, ніхто не знає. 

Григорій Якович тяжко переживав рейд у Карпати. За декілька тижнів з’єднання було знищене. Полягло дуже багато молоді. Чесна, принципова позиція Базими по відношенню до загибелі Семена Васильовича Руднєва, самого його поставила в табір політично неблагонадійних людей. Йому перекрили всі шляхи до кар’єрного росту. Після війни частина партизанів з’єднання оселилася в Києві, Москві, Сумах та інших містах. Базимі, третій особі в з’єднанні, не надали такої можливості.

Йому не віддали належне за участь у війні. Його заступники стали Героями Радянського Союзу. Лише він не отримав цієї нагороди. У повоєнний час бувші бійці з’єднання відзначали, що це не справедливо, зверталися з проханням до керівництва країни, щоб Григорію Яковичу присвоїли звання героя. Але на свої листи не отримували навіть відповіді. 

Базима попав в опалу, як і Петро Петрович Вершигора, який хотів, щоб була встановлена історична справедливість по відношенню до Семена Васильовича Руднєва.

Відносно Григорія Яковича Базими влада зробила все, щоб применшити його бойові заслуги, не дати йому повністю розкритися у повоєнні роки. Тому ми повинні віддавати належне не визнаному герою і пам’ятати про нього."

Микола Ремньов

Ми вдячні Миколі Омеляновичу за цікаві роздуми і спогади про нашого славного земляка, героя війни Григорія Яковича Базиму. Всіх, хто бажає прочитати його роман "Таврований ", щиро запрошуємо до дорослого абонементу Сумської  центральної міської бібліотеки ім. Т. Шевченка, у фонді якого знаходится ця та інші книги автора.

• Микола Омелянович Ремньов - сумський письменник, член Національної спілки журналістів України, один із керівників обласного осередку МСПУ та літературно-художнього клубу "Грань". У своєму літературному доробку талановитий прозаїк має шість романів: "Таврований", "Святі і грішники", "Храмопад", "Не плач, кохана", "Квадратне колесо", "Мана". Всі романи мають український та російський варіанти. Крім романів М. Ремньов написав декілька книг оповідань і п’єсу "Постоялець".
• Фото з архіву М. Ремньова та вільних джерел Інтернет.