Творчі дороги Олени Чернової

Ось і прийшла така очікувана весна.
Сподіваємось, що вона принесе тепло, радість, нові цікаві зустрічі і приємні сюрпризи.

В якості весняного подарунка пропонуємо
вашій увазі інтерв’ю із чудовою жінкою і дуже неординарною особистістю - Оленою ЧЕРНОВОЮ.

Олена ЧЕРНОВА - композитор, письменниця, виконавиця власних пісень, фотомитець, співавтор кіносценаріїв, завзята спортсменка і просто чарівна жінка. Олену Чернову дуже цікаво слухати, а її роздуми про творчість, життя і світоустрій взагалі можуть зробити честь завзятому філософу ;)).

До того ж, бесіду провела відома сумська поетеса і перекладач Надія Іванівна Фурзенко.

Тож, запрошуємо - прочитати, подивитись і - отримати естетичне та інтелектуальне задоволення!

Розмову веде Надія Фурзенко

Сьогодні в гостях у «Бібліосумки» чудова і цікава людина, творча і багатогранна особистість Олена Чернова. Я познайомилася з нею декілька років тому, зараз ми з нею спілкуємося годинами на різні теми, у нас з’явилося багато спільних тем для розмов. І я хочу, щоб про неї дізналася якомога більша кількість людей.

Пані Олено, отже, розкрийте нам себе. Ваші творчі дороги, якими вони були, який початок був у цих доріг?

Олена Чернова

Починалося все, як завжди, з дитинства. Першим моїм захопленням був балет. Мені дуже хотілося займатися балетом, це чарівно і прекрасно. 

Але не довелося довго займатися: педагог сказав, що я буду високою, тому не варто сподіватися на сольну кар’єру. Та все одно балет пройшов червоною ниткою через усе моє життя. Навіть зараз часто хочеться стати у першу позицію, злетіти… Я відчуваю балет не як глядач, а як виконавець.

Паралельно я займалася музикою, дуже хотіла стати піаністкою. Чарівні доторки до чарівних роялів «Ямаха», «Стейнвей» - це чудо, яке потрібно пережити! Концертною діяльністю я займаюся і донині.

Але видатною піаністкою так і не вдалося стати, бо у світі музики - величезна конкуренція. Зараз дуже багато геніальних виконавців, а бути посередністю – не цікаво.

Тому, десь у третьому-четвертому класах я почала складати музику. Мені здавалося, що на цих теренах я вже точно буду одна-єдина. І дійсно, якийсь час я була єдиною, доки не вступила до інституту мистецтв. Там я була практично єдиною дівчиною у класі Валентина Савовича Бібіка.

Після мого першого авторського концерту в Сумському органному залі мене прийняли до Спілки композиторів. До сьогодні я співпрацюю з нашими поетами, виступаю на їхніх авторських вечорах.

Окрім того у мене проявився неабиякий інтерес до малювання, мої батько і брат – художники. Хотілося б займатися і цим видом творчості, але неможливо встигнути все. Іноді я малюю дружні шаржі, які дуже подобаються моїм друзям.

Надія Фурзенко

Я знаю, що живопис – це одне з найголовніших захоплень вашого життя. Ви побували на величезній кількості виставок, які запам’яталися найбільше? 

Олена Чернова

Більшу частину свого дитинства я провела у бібліотеках, зокрема, у відділах мистецтв. Каталоги світового живопису, архітектури, скульптури, альбоми – все це я із великим задоволенням передивлялася. А нещодавно я потрапила до Лувру, пройшла всі зали, і на власні очі побачила все те, що так захоплювало у дитинстві в каталогах. 

Найдивовижнішою в Луврі виявилася «Джоконда», вона не просто висіла на стіні, вона жила, вона рухалася.

І ще я непрофесійно (мій тато був професіоналом у цьому) займаюся фотографією. Фотографую нашу прекрасну природу. Було вже кілька виставок моїх робіт, одна з них – у Києві. Художники неодноразово звертали увагу на стиль моїх робіт - немовби фотокартини.

 

Ще одне моє захоплення – письменство. Талант до нього почав проявлятися десь класу з четвертого, зі шкільних творів на вільну тему. Потім я писала сценарії для студентських капусників, але ніколи не думала, що буду займатися цим серйозно.

Одного разу у потязі я зустрілася із знавцем нумерології. І він за моїм прізвищем визначив, що я стану саме письменником. Я дійсно почала писати, і трохи згодом разом зі своїми друзями-письменниками, тут у Сумах, ми зробили свій самвидав «Трапеція».

Тут друкувалися твори Сироватського, Парфентьєва, Жука, Бороздіної, Сікорського. Також я публікувалася на різних сайтах і випустила дві збірки прози «На пленэре» та «Приключения пассажира».

А музичні твори дуже складно записати на відео, у мене є кілька дисків з концертів, які були у Сумах. Наприклад, п’єси для органу «33 польові квітки» присвячені мистецтвознавцю Григорію Локощенку, який мені дуже допоміг з моїм першим авторським концертом.

Надія Фурзенко 

Олено, ви – член Національної Спілки композиторів з 1993 року. Розкажіть нам про цей важливий епізод вашого життя.

Олена Чернова

У 1993 році в мене був дуже гарний «старт». Мій педагог, професор Бібік, сказав: «Ви тепер будете виступати на міжнародних фестивалях, тому що в Сумах такої можливості немає, тут немає оперних театрів, симфонічних оркестрів, а композитору потрібно «виходити» у великий світ, щоб контактувати з різними колективами». 

І тут – перебудова, все починає розвалюватися. Я приїхала до Спілки композиторів, щоб опублікувати свій твір, а мені кажуть, що все закрилося, Спілки не існує. Бібік виїхав до Ізраїлю, Скорик – до Австралії…Фестивальне і концертне життя у країні завмерло. Тому, на жаль, обіцяний мені «старт» у закордонні не відбувся.

Я, звичайно, робила авторські концерти, в тому числі – у Ханти-Мансійську, але світ зараз орієнтований на поп-культуру, і музикантам академічного напрямку пробитися дуже важко.

Я виросла в такій родині, де, окрім піаніно, не було ніяких інструментів. І грі на органі, навіть у консерваторії, нас навчали теоретично. Я намагалася вчитися грати на кларнеті, на клавесині… Для органа взагалі повинно бути окреме навчання, це дуже складний інструмент. Я не знаю його так, як треба. Вперше в житті я почула справжній орган зовсім нещодавно, у Парижі, у Соборі Паризької Богоматері. Дякувати Богові, що в сумському Троїцькому соборі був орган, і я приходила туди пізно ввечері складати музику.

 Орест Коваль, коли виконував мій твір уперше, сварив мене:

- Що ти написала? Це виконати неможливо.

Але, тим не менш, виконав ))

Надія Фурзенко

Ви казали, що у вас були авторські концерти у Ханти-Мансійську. Як ви там опинилися?

Олена Чернова

Тут все було складніше. Композитор – це не професія. Якщо тільки ти не пишеш для ресторанів, кіно… Як вижити композитору? Доводилося шукати заробіток, працювати педагогом, це у музикантів друга професія. Не кожному вона подобається, тому що вибиває з творчості. На той час у мене було кілька пропозицій виїхати працювати до Аргентини. Або до Ханти-Мансійська, де на той час працювала майже вся Харківська консерваторія. Вони мене запросили, я поїхала, і там у мене був стабільний заробіток. Але умов для творчості там було набагато менше. Але все одно я працювала, робила авторські концерти разом зі студентами.

Надія Фурзенко (бере Олену Чернову за руку)

Це – рука піаністки. Вона була намальована Іриною Проценко…

Олена Чернова

Ми з нею зустрічалися, спілкувалися, і вона раптом звернула увагу на мою руку і каже: «Мені потрібна ваша рука». Тобто вона вже намалювала чийсь портрет, а от рука ще була недописана. Вона мене запросила, і, доки я пила каву, рука вже була намальована, причому дуже схоже, до найменшої жилочки.

Надія Фурзенко

А портрет ваш вона не писала?

Олена Чернова

Ні. Портрети писали Володимир Ратнер і Михайло Юденков. Портрет роботи Ратнера мені дуже сподобався, колись був на його виставці, і всі казали: «Такі очі, такі очі! Просто світяться!»

Надія Фурзенко

Ви брали участь у літературних конкурсах? Наскільки це зараз для вас важливо?

Олена Чернова

Так, і тут знову конкуренція. У композиторів - конкуренція, у піаністів - конкуренція, а у прозаїків – просто неймовірна конкуренція! В цьому році я брала участь в 11 літературних конкурсах, і була впевнена, що де-небудь, але отримаю перемогу. І перемогла – третє місце на конкурсі гумористів міста Суми, і це добре, я рада!

Писати я почала з 1993 року. Але, щоб «пробитися» у цій галузі на сьогодні потрібна якась інша манера жити, потрібні якісь комерційні навички, вміння себе скрізь «піарити»… Якщо ти просто пишеш, то ризикуєш залишитися невідомим…

Оскільки мені подобається іронічна література, то я просто обожнюю письменників-гумористів (Орлуша, Дмитро Биков, Михайло Єфремов, Леонід Філатов, Володимир Войнович, Микола Гоголь…). Цього року я перечитувала «Євгенія Онєгіна», і навіть написала його продовження «Тетяна: 20 років потому»

Надія Фурзенко

На своєму життєвому шляху ви зустрічали дуже багато талановитих людей. Розкажіть про них…

Олена Чернова

Будь-який автор залежить від свого оточення: хто його вчителі, батьки, друзі, ті, хто надихають… Зрозуміло, що можна бути незалежним, як Леонардо да Вінчі, Сковорода, Діоген… Але, в принципі, людина хоче з’єднуватися з іншими інтелектуальними людьми, для того, щоб черпати або дарувати іншим, тобто взаємообмін повинен бути.

У мене була така зустріч з диригентом хору Іваном Іконніком (такого рівня хору в Україні не було і зараз немає). Я йому показувала свій твір – «Реквієм Арменії» про землетрус у Спітаку. Він послухав і каже: «Музика дуже цікава, але я вас пізно зустрів, зараз я вже застарий і втомлений від сучасних композиторів. Я мрію виконувати Глюка, Баха, тобто музику, яка приємна і зрозуміла кожному. Але я вам пропоную інший хід. Я послухав, як ви співаєте, у вас дуже гарний голос».

Це було вперше в моєму житті, щоб хтось хвалив мій голос. А Іконнік запросив мене до свого хору у Києві, працювати, навчатися писати іншу хорову музику, щоб досягти популярності.

Мені тоді було 25 років, я працювала у Сумському ТЮГу, у нас був режисером Олег Когут, він мав великі амбіції зробити з ТЮГу якийсь світовий театр, гастролювати. І я для нього писала мюзикли, сподіваючись на світові гастролі з ними. Перший мій мюзикл пройшов з успіхом, це була казка «Про Моніку». Тому я відмовилася від кар’єри співачки заради мюзиклів. Але тут прийшла перебудова, театр став розвалюватися, актори – роз’їжджатися…

Надія Фурзенко

У пані Олени є цікавість до всього світу, до різних галузей і тем: мистецтво, екологія, екстрасенсорика, астрологія, космологія і т.д. Будь-яка подія у нашому місті знаходить відгук у цій людині. У неї є сторінка на Фейсбуці…

Олена Чернова

На мою думку, Фейсбук – це дещо марне спілкування, на жаль. Мені більше подобаються оригінальні сайти, такі як «Проза.ру» або на «Всі Суми» у нас є клуб «ПЮрЕ» (його започаткував Павло Парфентьєв). Там у мене дуже багато читачів, на «Прозі.ру» - близько 30 тисяч… «Проза.ру» та «Пюре» - зовсім інша справа, але тут теж є свої нюанси, тому що це спілкування одностороннє: мене читають, а відгуків/коментарів/критики я не бачу…

Надія Фурзенко

Що це за диск? Розкажіть пр нього.

Олена Чернова

Це диск із записом короткометражного фільму «ЮШКА», створеного по мотивах оповідання Андрія Платонова. Його зняла моя донька – режисер Діана Рудиченко. Вона закінчила режисерський факультет в Сорбонні і зараз живе і працює у Франції. Цей фільм демонструвався на багатьох кінофестивалях, в тому числі в Парижі, Клемон-Фероні, Києві, Каннах.

Я співпрацювала з донькою при написанні сценарію до фільму. Майже всі кінематографісти вважають, що інсценізувати Платонова дуже важко, бо він "не постановочний"… Але я вважаю, що це не так – і фільм «Юшка» є цьому підтвердженням.

Знімалася картина на Сумщині – в Зеленому Гаю, французькою знімальною групою. Але всі актори були наші, багато непрофесійних, в тому числі і мешканці Зеленого Гаю. Я допомогла знайти виконавця ролі Юшки.

Це звичайна проста людина, його звуть Павло Колотій. Випадково зустріла на вулиці і була захоплена виразом його очей та співпадінням свого бачення платонівського Юшки з цією людиною. Сказала собі: «Це – Юшка!».

Умовила доньку взяти його на головну роль у фільмі. Проби проходили «з кров’ю» )) ... Спочатку вона була проти, щоб таку важливу, внутрішньо насичену роль виконував непрофесійний артист, надсилала кінопроби професійних акторів, але мені всі вони здавалися занадто «чистенькими» та «городскими» для такого персонажу. А Павло Колотій виглядав дуже органічно в образі Юшки. Сцени з розмовами звели до мінімуму, просто знімали «сокровенну» платонівську людину: як він спілкується з природою, його насичений і справжній внутрішній світ…

Я вважаю, що все вдалося. На прем’єрі фільму в Парижі люди відверто плакали. Чесно кажучи, я дуже побоювалася, що французи, які полюбляють комедії в легкому стилі, картину не сприймуть, бо сюжет фільму дуже жорсткий, з трагічним фіналом. Але, коли після показу до доньки підходили люди і висловлювали захват і вітання, я зрозуміла: фільм, що називається, вдався.

Надія Фурзенко

А Павлу Колотію сподобався фільм і він собі в цій ролі?

Олена Чернова

Так ))  До того ж, фільм передивилися майже всі мешканці Зеленого Гаю, багато з яких приймали участь у зйомках. Всі вони були у захваті і щиро ділилися емоціями ))... Ми ще встигли зняти чудові краєвиди цього місця, його розкішні багатовікові зелені луки, яких, на жаль, уже немає, бо всі вони переорані під поля.

Музичний супровід фільму робив відомий фольклорний колектив «DakhaBrakha». Їх етнічні композиції вдало підсилили красу первинної природи і справжність почуттів головного героя...

Надія Фурзенко

Пані Олена в нас – спортивна молода особа, любить спорт, подорожі, географія яких широченна…

Олена Чернова

Мої батьки були дуже активними туристами, любили походи з наметами, багаттями, казанами, щоб поряд була річечка, пташки співали. У таких умовах і народжується музика, романтизм. Батьки разом зі мною об’їздили весь Крим, вздовж і впоперек, всі цікаві місця України, Молдавії.

А далі я вже подорожувала з друзями (Закарпаття, Прибалтика). Гори Північного Кавказу підкорювала у якості альпіністки, Південний Урал – у якості кінної вершниці. Об’їздила увесь Сибір, тому що там працювала. Все це я відобразила у своїй книзі «Приключения Пассажира».

Ну і також – подорожі на байдарках, на велосипедах. Коли вже з’явилися якісь кошти, то стали з дочками їздити трохи далі: Туреччина, Чорногорія, Корсика, Майорка… Але найбільше мені до душі Україна. Завжди, коли я повертаюся з подорожей, то плачу…

Раніше я хотіла виїхати до Америки, але виявилося, що ці кам’яні джунглі – не для мене. Нещодавно мені пропонували дуже прибуткову роботу в Дубаї, але, подивившись відео, як там проходить піщана буря, яке там неживе море, я відмовилась. Краще я буду жити на батьківщині, у нашій прекрасній природі. На жаль, зараз відбувається щось нехороше з нашим довкіллям. Україну треба берегти, це – наша перлина, я її дуже люблю.

Надія Фурзенко

Всі творчі дороги ведуть людину до досконалості, збагачують її внутрішній і навколишній світи. Я вдячна пані Олені за одкровення, за її знання і вміння, якими вона щиро і щедро ділиться. Вона мені подарувала дві пісні у своєму виконанні і на свою музику.

Отже, бажаємо пані Олені незгасаючого натхнення, творчих злетів, нових творів, міцного здоров’я, цікавих подорожей і задоволення від життя!!!

Літературний запис:
Устименко Наталія,  чит. зал ЦМБ ім. Шевченка

🎵  Олена Чернова – український композитор і письменниця, член Спілки композиторів України з 1993 року. Автор чисельних творів для органу, фортепіано, скрипки, гобоя, духового та камерного оркестрів, джазових композицій. Нею створені хорові твори на слова Саші Чорного, романси на слова О.Олеся, Пастернака, М. Бороздіної, пісні-пародії на слова І. Губермана, О. Сікорського, Н. Фурзенко. Автор гімну м. Суми (1995 р.). Автор збірників прози «На пленэре», «Приключения пассажира», п’єс-комедій «Любовний квадрат» та  «Фа-Ля-Сі-До». Співавтор кіносценарію до к/м фільму «Юшка» (реж. Діана Рудиченко). Живе в м. Суми.

Повна версія інтерв’ю з Оленою Черновою 
на нашому YouTube-каналі