"Дев’ята муза": Ганна ПРИХОДЬКО

Продовжуємо знайомити наших читачів
із непересічними сумчанами.

Цього разу об’єктом нашої уваги стала надзвичайна жінка, активна учасниця суспільно-політичного життя Сумщини і країни, авторка поезій, пісень, драматичних та публіцистичних творів, блискуча інтелектуалка –

Ганна Петрівна Приходько

Ганна Петрівна Приходько

Закінчила з відзнакою Житомирське музичне училище ім. В. Косенка, Донецький музично-педагогічний інститут за спеціальністю музикознавець.З 1975 по 1986 рр. працювала в Ірпені, в музичній школі. Після Чорнобильської аварії проживають разом із сестрою Любою, яка закінчила Львівську консерваторію за спеціальністю музикознавець, в селі Радьківка, біля Стецьківки Сумської області.

З 1986 по 2007 рр. вони працювали в Сумському педагогічному інституті (зараз університет) імені А.С. Макаренка.

Вражає її громадська, політична альтруїстична діяльність.

З дня заснування товариства «Меморіал» ім. В.Стуса, була керівником історико-культурної секції; при Сумській філії Союзу українок – прес-референтом; членом правління обласного відділу товариства «Просвіта».

Займалася просвітницькою роботою на Сумському обласному радіо, телебаченні. Постійний дописувач обласної газети «Ярмарок», керівник кіноклубу «Cinemа-ua».

Знімалася у телефільмі «Толерантність починається з мене» (знятий у рамках Гранту Президента України для обдарованої молоді у 2016 році).

Брала участь у театральному проекті Тетяни Нянькіної «Я цілую місто, а місто цілує мене…».

Активна учасниця тростянецьких лицарських турнірів.

Разом з працівниками обласної наукової бібліотеки щомісяця проводить так звані «Поетичні світлиці» – музичні та поетичні вечори, на які запрошуються до участі актори сумського театру драми та музичної комедії ім.Щепкіна, співаки, сумські митці.

Вона є автором двох поетичних збірок: «Рівнодення», «Терни і веселки», збірника казок «Квіт папороті», автором лібрето дитячих опер Є.Карпенко «Мурашка і бабка», «Білосніжка і сім гномів», «Пригоди Барвінка», «Лілея» (за Л. Українкою), «Писанка» (за мотивами казки Ю. Тиса).

У 2007 році була відзначена обласною премією «Гордість Сумщини» у номінації «Досягнення всього життя».

У 2016 році нагороджена Орденом Сумської обласної адміністрації «За розбудову держави».
У 2013 році у Сумській муніціпальній галереї відбулась творча зустріч "Знайома і незнайома сумчанка...", присвячена музично-педагогічній діяльності Ганни Приходько.
А у квітні 2016 року, також у СМУГ, пройшла презентація її книги "Тернії і веселки". На творчій зустрічі виступили артисти Сумського обласного академічного театру ім. М.С.Щепкіна та Сумськой обласной філармонії П.Челялі, Т.Ластовецька, А.Ластовецька, Л.Тарасова, Г.Андрющенко і Г. Кавунник.
Ганна Петрівна - постійний учасник 6-ти Всесвітніх форумів українців, де працювала як журналіст.
Її портрети писали О.Ратнер, А.Ластовецька, І.Проценко, С.Пушкар, В.Конотопський.
Тетяна Литвяк, з якою Ганна Петрівна працювала 20 років на радіо, написала книгу «Бесіди перед мікрофоном», де присвятила розділ Ганні Петрівні.
Таких прикладів цікавої інформації про Ганну Петрівну дуже багато.
Коли вона з сестрою перестали працювати в інституті, кожен з них вибрав свій шлях: Ганна активно поринула в громадську роботу.. Як людина - вона привітна, з великим почуттям гумору, відгукується на всі прохання, які в змозі виконати.
А сестра Люба зайнялась сільським господарством.
В неї прокинувся поетичний дар, вона часто грає свої імпровізації.

Ось що Ганна Петрівна розповідає

Про батьків, початок життя і перші творчі спроби: 

«Щиро писати про себе завжди нелегко. За висловом Г.Гейне, створювати мемуари - це все одно, що похвалятися своєю вставною щелепою. 

Єдине, що може трохи виправдати власний життєпис - хіба те, що, за словами Арк. Гайдара, це буде «звичайна біографія у незвичайний час». Власне, так могла б сказати будь-яка людина, котрій випало жити у XX столітті та на початку нинішнього. 

Так уже постаралися Бог, Час і Історія, щоб кожному поколінню, якому судила Доля прийти у світ саме у цю добу, поставили вони свої «вогняні межі», що навпіл ламали людські життя.

Для покоління моїх дідів (а комусь уже і прадідів) «до революції» і «після революції» були зовсім різними половинками одного життя. У моїх батьків «до війни» і «після війни» знову таки склали два різних світи, дві різні частини життя. Моєму поколінню своя межа випала - «до Чорнобиля» і «після Чорнобиля».

Що було у мене «до»? 

Нормальне життя у родині, де мати - лікар, батько - військовий запасу. Будиночок в тихому Ірпені під Києвом, куди родина переселилася з Дніпродзержинська, де я народилася. 

Навчання у столичній музичній школі, Житомирському музичному училищі ім.B.C.Косенка (закінчене з відзнакою), а згодом - у Донецькому музично-педагогічному інституті, який тоді ще не став консерваторією ім. С Прокоф'єва.

Робота в музичній школі свого рідного Ірпеня, яку досі згадую з ностальгією, як і взагалі своє тихе місто під густими тінистими соснами. 

А ще - незабутні хвилини в театральних та концертних залах столиці, де можна було в ті роки побачити і почути всіх тоді ще живих наших корифеїв.

В ці ж роки починаються перші спроби віршування та складання пісень (під час мого інститутського навчання цим «грішили» мало не всі мої друзі). 

З тих років «дожила» до сьогодні хіба що «Колискова» на сл. М.Томенка та «Весняний романс», який прийшов до мене уві сні, коли повернулася додому після першої своєї студентської сесії, а також кілька віршів, згодом дещо перероблених.

Про Чорнобиль та переїзд на Сумщину:

Все це хороше, тихоплинне життя розбилося вщент одного недільного ранку наприкінці квітня, коли ми (ще задовго до офіційного оголошення) вже знали про аварію на атомній станції. 

Отак три десятиліття тому привела доля «на землю батьків», бо батько мій був родом з Нижньої Сироватки, що під Сумами. Ми дуже мало знали тоді про його корені: майже вся родина вимерла під час голодомору 1921-го року. 

Нелегко було звикати тут до іншого укладу життя, іншого менталітету, ніж на Київщині. 

Порятунком стала музика, якою щедро була насичена праця на тодішньому музично-педагогічному факультеті Сумського педагогічного інституту. 

Тоді навіть важко було передбачити, яку еволюцію пройде за ці роки така собі скромна «кузня кадрів» з підготовки учителів музики, перетворившись на нинішній Навчально-науковий інститут культури та мистецтв.

Але тут звична загалом праця викладача історії та теорії музики виявилася «вмонтованою» зовсім в інший часовий контекст, ніж колись у дочорнобильські роки.

Про свою політичну та суспільну місію:

Україна змагалася за незалежність, і неможливо було залишитись осторонь. 

Це був час, щедро насичений пізнанням нових і переосмисленням вже відомих мистецьких і суспільних цінностей, відкриттям нових фактів, імен, дат, що старанно замовчувала попередня доба. 

І я щедро ділилася цим на лекціях зі своїми студентами. 

А поза класом поспішала туди, де вирувало громадське і політичне життя міста: мітинги на майдані, збори в скверику біля Кобзаря, який ми називали своїм Гайд-парком, нашим островом свободи... 

Тут зароджувались майбутні політичні партії і рухи, громадські та культурні організації нового типу.

У деяких з них я не вагаючись знайшла своє місце. Це «Меморіал» імені Василя Стуса, де одразу взяла на себе керівництво історико-культурною секцією, до сьогоднішнього дня вважаючи своїм святим обов'язком пропаганду імен репресованих українських митців, яким присвятила численні музично-літературні вечори і лекції-концерти.

Союз українок, де «доросла» за ці роки до прес-референта організації.

Робота в «Просвіті», на обласному радіо, де майже два десятиліття відпрацювала разом з прекрасною журналісткою Тетяною Литвяк над передачами з проблем української та світової культури, фольклору Сумщини, пам'ятних дат з життя славетних митців, зокрема наших земляків (дехто з сумчан ще досі десь на ринку чи в транспорті впізнає мене по голосу).

«Більше 20 років вона була незмінним музичним коментатором у нас на радіо. Любила ефір не менше ніж ми, радісти, і завжди підтримувала будь-яку ідею. Яких тільки програм ми з нею не готували!

В передачі «Бесіди перед мікрофоном» 20 років працювали. Відразу з’явилися цикли мистецьких програм. Звичайно, переважна кількість їх присвячена видатним землякам або тим особистостям, долі яких пов’язані з нашим благословенним краєм. Це, передусім, Максим Березовський, Дмитро Бортнянський, Петро Чайковський, Сергій Рахманінов, Юрій Шапорін, Борис Гмиря, Бела Руденко, Іван Стешенко.

Кожного разу Ганна Петрівна намагалася відкрити щось нове й особливо цікаве - наприклад, талановиту співачку, Єлизавету Петренко з Охтирки, яка стала в майбутньому педагогом з вокалу».

(Із книги Т. Литвяк «Бесіди перед мікрофоном»)

А ще вмістилися в ці роки і поїздки до Коломиї на Перший собор Духовної України, започаткованої Олесем Бердником, до Запоріжжя на свято 500-річчя українського козацтва, на всеукраїнські конгреси української інтелігенції та всі шість всесвітніх форумів українців, про які регулярно писалося мною в сумській пресі, поїздка на фестиваль, присвячений 150-річчю М. Лисенка, у Дрогобич разом з моїми студентами.

Ну і, звичайно, - творчість…:

"Муза Ганни Приходько"
Автор Алла Ластовецька

І як не дивно, все це не лише не відволікало від творчої роботи, але навпаки - давало їй наснагу і творчі імпульси, незважаючи на те, що перші два роки на новому місці, в нових умовах, переживши непростий психологічний злам після смерті батька (напередодні чорнобильської аварії), втрати рідного міста, а в ньому - своєї домівки, улюбленої роботи… 

Здавалося, джерело творчості у душі закрилося назавжди. У сумській пресі в цей час регулярно з'являються мої статті і театральні рецензії («роман з театром», точніше з двома сумськими, триває у мене
й досі).

Драматургія

У перший же рік праці відбулась і моя перша спроба у новій для себе ролі автора лібрето дитячої опери за байкою Крилова «Мурашка і бабка», написаної моїм факультетським колегою Євгеном Карпенком. 

Згодом разом з ним ми напишемо опери «Білосніжка і сім гномів», «Пригоди Барвінка», «Лелія» за мотивами казки Лесі Українки. 

Всі вони одержали сценічне життя силами дитячого театру «Дзвіночок» під керівництвом Ірини П'янкової. 

«Писанку» за мотивами казки Юрія Тиса вже ставила я зі своїми студентами-третьокурсниками.

У 2016 році я брала участь у уже цікавому театральному проекті Тетяни Нянькіної «Я цілую місто, а місто цілує мене…».

Цей документальний спектакль - випускна робота учасників театральної студії "Відкрий в собі актора" Центру освіти дорослих м.Суми. 

Більшість учасників вистави прийшли на на тренінги з акторської майстерності в Центр освіти дорослих. І кожен з них в цьому спектаклі розповів і показав свою історію, пов'язану з містом Суми.

Моя історія-розповідь називається "Буремні часи..."

Фото в рамках проекту "Я цілую місто..."
Автор В. Семерня

Поезія 

 

Але перші поезії (причому одразу українською мовою) з'явилися лише наприкінці 88-го. Вони склалися потім в цикл «Тіні зорі Полин», а він в свою чергу став початком майбутньої першої моєї збірки «Рівнодення». 

Те, що згодом писалося майже півтора десятиліття, увійшло до збірки «Терни і веселки», виданої в 2013 році.

Пісні

 

А поміж всім тим народжувалися ще й пісні. Всі вони, як і поезія, «проростали» з прожитого і пережитого душею і серцем разом з своєю землею, її болями і радощами. 

Ганна Приходько.
Малюнок В. Конотопського

Так відгомоном пережитого у «чорному квітні» стала «Чорнобильська колискова», що «виросла» несподівано з проспіваного якоюсь з наших «союзянок» «Котика сіренького» на одній з моїх творчих зустрічей у Союзі українок. 

Чимало пісень завдячують своєю появою саме отим буремним рокам боротьби за нашу незалежність, коли кожний новий день приносив відкриття нових імен, невідомих поетичних рядків.

Деякі з них «прилітали» до нас з сторінок нашої тодішньої «неформальної» преси, часто самвидавівської, надрукованої мало не «дідівським способом», на сторінках завбільшки з учнівський зошит. 

Але саме там вперше з'явилися ті поезії, що потім перетворилися на пісенні мелодії. Так народилися «Спомин» В. Стуса, «Честь України» В. Мороза, «Вуличний вальс» О.Теліги. 

«Юнацький марш» на мої слова склався у роки дружби з членами Спілки української молоді, що тоді, в перше десятиліття Незалежності, була досить помітною у громадському житті міста. 

Портрет Ганни Приходько
Автор В. Ратнер

«Франкові проліски» привезла я з Дрогобича, з лисенківського фестивалю, коли колеги-музиканти повезли нас до Нагуєвичів, і ми пройшли по Франковій стежині, обабіч якої вишикувалися витесані з дерева герої поетових творів, а крізь мертвий сухолист, що застилав землю, уже вперто пробивалися до сонця перші блакитні проліски.

У моєму зошиті з віршами досі лежить їх скромний букетик, подарований мені одним з дрогобицьких друзів.

Звичайно ж, неможливо було не перейнятися і магією шевченкової поезії, що була моїм супутником з дошкільних років. Колись Марина Цветаева написала автобіографічний нарис «Мій Пушкін». 

Сьогодні, напевно, чи не кожний українець міг би написати такий же твір під назвою «Мій Шевченко», бо, напевно, для кожного з нас кобзареві рядки стали нерозлучними супутниками долі. То ж у різний час з'явилися у мене пісні «Зацвіла в долині», «Тече вода» і «Світе тихий». 

Портрет Ганни Приходько
Автор С. Пушкар

А у шкільні роки від руки переписувалися у мій зошит рядки з поем Данте і монологів Шиллера, пісні Беранже. Деякі з них потім також лягли на музику. Коли потрапила мені до рук збірка віршів бунтівливого француза в перекладах Максима Рильського, з'явилися задерикуваті «Негри і маріонетки», що виявилися сьогодні досить співзвучні часу, бо де ж тільки не засідають сьогодні оті «за нитку смикані герої». 

Так само, як і вразили своєю пророчою актуальністю «Чорнобривці» зі збірки Бориса Мозолевського «Дорогою стріли» (в радянський час деякі його поезії ми могли читати лише в самвидаві). 

Мелодія до рядків Олени Теліги «прилетіла» до мене у сонячний полудень прямо на нашій сумській «сотні», тому і назвала я цю пісню «Вуличний вальс» (у поетеси цей вірш не має назви). 

А «Два янголи» тихо торкнулися мене своїми крилами перед твором М.Жука в залі Українського музею столиці. 

 

Портрет Ганни Приходько
Автор Ірина Проценко

«Роксолана» стала скромною моєю присвятою чудовій сумській актрисі, голові сумської філії союзу українок Аллі Ластовецькій.

Вона багато років мріяла створити на сцені образ нашої легендарної землячки. Навіть доньок своїх назвала Настя і Роксолана. 

Але в пісні хотілося передати своє бачення цієї яскравої постаті непересічної «жінки в чоловічому світі» (бо ж в тому жорстокому соціумі правила життя, на жаль, встановлювали саме чоловіки).

Але до цього багато років тривало заглиблення у бурхливі сторінки української історії, що привело до поїздки під Берестечко, на місце тої трагічної битви, де «триста як скло товариства лягло», і де не стояв ще пам'ятник цим героям.

Для мене значною подією є вихід у світ навчального посібника П.К.Зуєва, Л.В.Зуєвої «Практикум з акомпаніаторської майстерності», складеного з окремих зразків мого пісенного доробку.

Адаптація моїх пісень для баяна, акордеона - це не просто механічне перекладення, але справжній творчій акт співтворення, співпраці. 

В їх аранжуванні та інтерпретації навіть для мене як для авторки мої пісні виглядають «знайомими незнайомцями», набувають нових смислових «обертонів», які збагачують мої твори новими емоційними підтекстами, розширюють образний діапазон. 

Хочеться вірити, що у такому варіанті мої пісні знайдуть своїх нових слухачів і виконавців.

Тростянецька «Стара фортеця»

А паралельно з цим майже ціле десятиліття дочорнобильське «проживався» непростий світ середньовіччя, з якого черпалися образи моєї драматичної версії легенди про Трістана та Ізольду. 

Тож коли розпочався в Тростянці фестиваль історичної реконструкції «Стара фортеця», я відчула себе у стінах Круглого двору як вдома.

І от вже шостий рік поспіль у червневі спекотні дні добираю я собі зі свого гардеробу якийсь «середньовічний костюм» і вирушаю у гамірливий світ за брамою старовинної будівлі, де дзвін мечів зливається з посвистом стріл, звуками шотландської волинки та запальними ритмами ірландської джиги.

І як же не пройти у ці дні черговий майстер-клас з народних ремесел у «містечку майстрів», не стати в коло, де гості з ансамблів історичного танцю розучують з нами черговий старовинний бранль. 

Тому «як вдома» почулася я, взявши до рук збірку талановитої поетеси з Конотопа Ірини Козлової, з якою подружилася ще під час її приїздів на наш фестиваль авторської пісні «Булат».

Її поетичний цикл «In saecula saeculorum» привабив мене дуже точними і яскравими образами Середньовіччя та Ренесансу. 

То ж так з'явився пісенний триптих на її слова - «Віланелла», «Канцона», «Гальярда».

 


Про власне кредо/ сутність/ сенс життя 

Напевно, десь у понадзоряних світах ще прядуть нитку моєї долі віщі Парки. І ніхто не знає, коли вони обріжуть її. Але поки це станеться - я живу на землі щасливою людиною. В моєму лексиконі немає слова «депресія». 

Навіть у днини, коли душу огортає сум і біль (а як не бути їм, коли стільки втрат зазнає сьогодні рідна земля, і не пepeвелося ще на ній, на жаль, елементарне печерне хамство і підлість, що ранять душу!) - все одно - благословляю і цей час «чорної оптики», бо це лише означає, що моя душа на мить опустила крила, набираючи сил перед новим злетом. 

Казали люди: «Думать кинь про крила –

За них звитяжні всі платили смертю».

Навік той стан землі немилий,

Хто неба прагнув змалку надто вперто.

«Ні, будь як всі», – юрба мені волала,

Я ж – очі в небо, до зірок, до волі,

Як в чорну прірву лють людська штовхала.

Та два крила подарувала доля…

Обпалені – не донесуть до раю,

лиш перекреслять простір світанково…

Я в серці маю те, що не вмирає:

Перо і пісню, музику і слово.

Ці рядки із філософського вірша Ганни Петрівни якнайкраще характеризують життєве кредо героїні нашої розповіді.

Ми вдячні пані Ганні за її натхнення, невичерпну енергію та любов, а особливо за те, що вона охоче ділиться своїми багатющими знаннями і досвідом з нами і нашими відвідувачами. 

З роси і води Вам, Ганно Петрівно!!! 

Літературний запис: Наталія УСТИМЕНКО,
чит. зал ЦМБ ім. Т. Шевченка

* * *

"Дев’ята муза"
 
Медіаогляд

 

  

• При підготовці були використані матеріали книги Ольги Гроздовської "Планета сонячних енергій та людей", яка готується до друку та тексти Г.П. Приходько, за що ми авторам щиро вдячні :))