Пропонуємо прослухати цикл віршів у авторському виконанні
* * *
Хмари нанизав, як баламути;розрум’янив синьооку вись!
Навіжений халамидник лютий,
на горіхи матимеш, дивись!
То заніс розквашені дороги
(а вночі ударив морозець!);
то налигач місяцю на роги
почепив – і зірки на ралець.
Із дощем злигався. Для потіхи
до схід сонця бризкав у пітьму.
Начіпляв на геть розкислі стріхи
із бурульок довгу бахрому.
Бачив: не розплющувала вічка
сонна ще під ковдрою земля.
Та коли затінькала синичка,
просльозився раптом, як маля.
І стояв, завмерши, мов прикутий,
а носився ж по льоду навскач!).
Навіжений? Ні, рахманний лютий...
Заспокойся, чуєш?.. Ну, не плач...
* * *
Креше кригу лютий люто.
Нахапавшись дрижаків,
терпне поле в білих путах.
Сплять бурульки.
Ач які,
від відлиги відхрестились!
Виє вітер навісний.
То чому ж, скажіть на милість,
чути пахощі весни?
Холодрига у проходку –
січку з торби махом кидь!
Гульк – із хмар на мить коротку
із блаватами блакить!
Рве волосся сиве лютий:
не знести весни розкриль!
Ой, небавом – серцем чути –
скресне крига... Гиля-гиль!
* * *
Зимі – кінець! –
розрюмсалися стріхи.
Та байдуже усім до їхніх сліз.
На Масницю забав багато, сміху!
- Призи тому, хто на стовпа заліз!
- Кому ще оковитої із перцем?!
- Смакуйте! Свіже сало й ковбаса!
- Стрічки, сережки, гребінці, люстерця!
- Оце силач! Оце так чудеса!
- Співаймо разом! У танок ходімо!
- А хто не знає, що смачний млинець?!
Напився півень із калюжі.
Зимо,
твоєму пануванню вже кінець!
* * *
За літеплом війнуло знову холодом.
В клубок змотала хмара сірі ниті.
Берези вклякли.
Наче перемиті!
- всміхалися дуби в кошлаті бороди.
Пороша заходилася (от з’явище!)
на чорне нашивати білі лати.
- Ну як із ними йти парубкувати?
І кучми геть забілені (біда іще!).
Дарма, весна небавом одяг пратиме,
чуби відмиє в березневій зливі.
- Які ж панянки все-таки вродливі!
точилася розмова між крислатими .
* * *
Весна вже йде! Над небокраєм
така насичена блакить.
Небавом зміниться, заграє,
і оживе, і зашумить.
І серце в грудях стрепенеться!
І долетить його биття
до іншого палкого серця,
де зародились почуття.
* * *
- Пора! Пора! - кружляє між беріз.
Закінчилися вибрики лютневі.
Весну- красуню березень привіз.
Всміхається вона новому дневі.
Підморгує їй сонце в небесах,
підзолотивши чепурушку хмару.
Синиці – у сопрано, крук – в басах.
А хор котів додав ще більше жару!
* * *
Ой, минула зима!
Білосніжну сторінку рік новий прочитав,
задрімавши в норі.
Спохопився – весна!
Як же голосно й дзвінко
нагадали птахи, що тепло на порі!
А йому, як на гріх, ще так солодко спиться.
І від того летить вже не проханий сніг.
Швидко тане, коли на своїй колісниці
виїжджає Дажбог, затрубивши у ріг.
- Прокидайся мерщій! І не совісно, роче?
Чи забув, що пора скрізь наводити лад?
- Ох і довго ж я спав!.. Хтось неначе наврочив...
Чую пісню весни і...
її аромат.
* * *
Сонце сліпить, вітер люто свище,
тисне лід,
але очеретина
бореться і пнеться,
як людина:
то внизу, де легше,
то ген вище.
Звір нагне стебло чи, може, птиця –
краще у гурті, аніж самому.
Встояти важливо попри втому,
а упавши, духом не скориться.
Богдана ГУСАК
Немає коментарів:
Дописати коментар