Покручене гілля,
Простягнуті в німім проханні віти.
Це намагання мов би
Втекти від забуття,
Це прагнення, у щоб не стало, жити.
Росло та зеленіло,
Живилося в землі,
Куди колись маленькою зерниной,
Чи вітром залетіло,
Чи птиці принесли,
Або дбайливі руки посадили.
Та доленька примхлива
Змінила настрій враз,
Насунулося лихо наче хмара.
І те життя щасливе,
Той мирний тихий час
Розтанули в минулом як примара.
Посивіло враз небо
Від горя, сліз, вогня,
А в грудях наче дихання замало.
Є руки, ноги ніби,
Є стовбур і гілля,
Але живильних коренів не стало.
Отак і животіємо в чужинній стороні,
В нас очі цілий рік не просихали.
Переселенці, біженці, стражденні в цій війні,
Нам душу, як коріння, відрубали.
Немає коментарів:
Дописати коментар