Гілками розминався із вітрами.
І не було надійнішої брами,
як сіяв дощ і мінилась яса.
На трав'яні пахучі килими
трусив то сніг, то листя, бризкав соком.
Співав пісень із весняним потоком
і міряв кожухи з плеча зими...
Напевно, забагато мав дарі.
(Прокляття це чи заважка провина?)
Вугіллям нині світить серцевина,
як пам'ятка про те, що був - згорів...
5 жовтня 2021 р.
Богдана Гусак
Немає коментарів:
Дописати коментар