Надія ФУРЗЕНКО. Читаючи "Список кораблів" Сергія Жадана

«Спи́сок кораблів» - книга віршів письменника, перекладача, музиканта, громадського активіста Сергія Жадана, яка з'явилась друком у 2020 році. 

Книга налічує 60 віршів. Це - шістдесят віршів, що народилися з любові, з рідних голосів і розмов, з пам’яті про найцінніше.

Це список імен, які супроводжують нас протягом життя. Список міст, де на нас завжди чекають.

 

 

Своїми враженнями від прочитання цієї, мабуть, найінтимнішої книги автора, ділиться відома сумська поетеса і перекладачка Надія ФУРЗЕНКО.

 

Книга Сергія Жадана «Список кораблів» має інтригуючу назву. Мені пригадалися рядки вірша Осипа Мандельштама: «Бессонница. Гомер. Тугие паруса. Я список кораблей прочёл до середины…». 

Читаючи твори, відшукала авторську розшифровку назви. В одному вірші виринуло:

Складено список утрат.

І долоня руки,

ніби долина ріки.

 У післямові «Телефонна книга мертвих» розкривається сенс назви:

«Пам'ять старих телефонних книг, у яких не лишилося нікого, кому можна було б зателефонувати. Список імен – ніби список кораблів, що затонули».

В одному вірші, як підтвердження моєї думки про зв'язок з рядками Мандельштама, прочитала: «Перераховую залишки флоту. Повільно доходжу до середини».

Отже, це книга пам`яті про тих, хто пішов, але кого не можна забути, про дорогі серцю міста і зустрічі.

«Пам'ять звучить, мов сурма, що переходить із рук до рук, пам'ять складається з голосів, як корабель із сосен…»

Вже у третьому вірші звучить болісний мотив утрати. Роздум над виразом, що мають на увазі, коли говорять «царство небесне», закінчується строфою:

…Мій тато помер 4 січня.

Того дня йшов сильний густий сніг.

Якийсь час вони йшли

один одному

назустріч.

В кінці книги буде продовжена розповідь про смерть батька, спогади про нього, а останній рядок такий: «Царство небесне, – думаю я. – Хороший початок вірша». Того самого вірша, що на початку збірки.

В книгу зібрані поезії, написані у 2018-2019 роках. Збірка Сергія Жадана складається з двох частин. До першої ввійшли поезії, які сподобаються любителям верлібру, до другої – поціновувачам класичної поезії. 

Поет звертається до вічних тем: сенсу життя, кохання, дружби, вірності. 

Книга оформлена та проілюстрована дев’ятьма картинами Катерини Косьяненко. Їх назви: «Біле поле», «Вокзал», «Воїнство», «Графіті», «Зупинка», «Кораблі», «Невидимий автобус», «Перехід», «Різдво». 

На суперобкладинці теж фрагмент її картини і позначка «Фіналісти премії 2020 року». Цікава символічна обкладинка: на білому тлі птиця. Метафоричний образ птаха зустрічається в багатьох поезіях автора. У вірші «Наш учитель стоїть перед нами…» є рядки про птахів:

Велика мудрість пташиного клекоту.

Гірке пташине призначення.

Розмір крила, ніби розмір вірша.

Озвучено висоту качиною сповіддю.

Прошите небо летючою ритмікою…

І далі:

Чим більше птахів угорі, тим менше зла поміж нас.

Чим довший качиний лет,

тим солодшим буде повернення.

Б`ється вгорі пташина душа.

Тягне, тягне донизу

пташине серце.

Збірку відкриває вірш із назвою «Ви готові?», який я би назвала поетичною  декларацією чи маніфестом. У цій поезії Жадан просуває ідеї, поняття, що, на його переконання, мають бути втілені в життя творцями. 

Звертаючись до аудіторії читачів, поет питає, чи готові вони «бути разом, триматися світла,/ триматися разом посеред крил,/ які на щось у цьому повітрі опирались?..» «Ви готові говорити так, ніби саме від ваших слів/ залежить майбутнє цивілізації?».

В книзі Сергія Жадана знайшла багато порад поетам: «говори про надію,говори про сильні характери вчителів і мисливців… про наполегливість сосен, що вкорінюються в піску…». Автор переконаний, що «справжня поезія завжди тримається на точності».

Безкінечні властивості мови.

Таємнича її структура.

Гнати нашим тілом надію,

ніби рибу на чорний берег,

водити серцем потрібне слово,

мов подорожнього лісом.

Мова – це дихання,

наповнене сенсом.

Мова – примарний шанс

переконати бодай когось

не стрибати з мосту в Сену.

Одкровення Сергія Жадана про себе, своє натхнення торкається серця:

«Я так люблю все, що мені подаровано, я просто мушу цим поділитися. Я просто мушу розповісти про цю радість і гіркоту, про тривогу та меланхолію. В мене є для цього тисяча книг, які я маю прочитати, в мене є для цього письмо. Щедро ділитися, відчуваючи, що захвату не стає менше, відчуваючи, що його  не може заступити ні печаль, ні розчарування, ні зневіра. Щедрість, яка не спустошує. Радість, яка не робить легковажним. Смерть, яка зовсім не лякає». (с.148-150)

Кожен вірш  Сергія Жадана особливий. Читаючи про кохання, в якому немає цього слова, відчуваєш глибину почуття:

Але так сталося,

що минуло стільки часу,

а я далі, заговорюючи з тобою,

роблю ось цю паузу, лише пів миті, на ковток повітря,

на те, щоби вірівняти дихання, щоби не задихнутись,

говорячи  з тобою про безтурботність.

Так сталося, що знову й знову поночі,

виходячи в темряву, я притримую двері,

так, ніби ти йдеш за мною.

Розумієш, що це?

А ось вірш з першим рядком «Йдеться передусім про самотність…» про найскладніше:

Мало знати значення слів.

Мало вміти відгукуватись

на привітання сторожі при брамі.

Набагато примхливішою є наука мовчання,

мистецтво подиху,

вміння вислухати голодного,

який розповідає тобі

про ранковий хліб,

вміння дослухати до кінця того,

хто перераховує всі провини

людства.

Вірш про дерева, які виростають з каміння, рівно тримають спину, не нарікають на вітер, що зробив їх незламними, вчить стійкості:

Ми будемо брати від життя все, що зможемо взяти.

Ми будемо кричати слова подяки

в сонячні небеса наших міст.

Ми будемо плакати від щастя

і сміятися від неможливості все змінити.

Ми будемо зміцнювати берегову лінію:

країна, схожа на холодний камінь,

люди, схожі на теплі дерева.

До дерев у ліричного героя особливе ставлення: «А ось дерева схожі на іноземні мови. Така ж чітка таємнича структура. Так само багато прикметників». Це цитата із поезії «Новий правопис», яку, на мою думку, бажано прочитати всім, хто складає вірші.

В книзі Сергія Жадана уважний читач знайде відповіді на багато  запитань, які зустрічаються в текстах: З чого складається вірш? Що таке мова? Чому говорять усі, але вона одна говорить так, що віриш лише їй одній? Що нам відомо насправді про ніжність? Чому я постійно говорю про церкву?..

Невипадкова  тема зими у книзі:

…натомість зима – щедра пора присвят,

пора переходу на інше письмо…

 

 

Зимові дерева, як неримовані вірші:

жодної ритміки, жодної милозвучності.

(Життя є таким, яким воно є,

не слід підганяти його під чергування приголосних).

Рання зима, чорнотроп грунтової дороги.

Майже неторкані прочерки снігу…

Тягнуться, тягнуться болючі сліди

жіночих підборів

від залізничої станції

до військового цвинтаря.

 

 

Цінність вірша взимку зростає.

Особливо – коли зима сувора.

Особливо – коли мова тиха.

Особливо – коли часи

несамовиті.

Зима асоціюється із втратою батька і близьких людей:

«Цвинтар був засипаний снігом… І ось я стояв посеред цвинтаря, заваленого січневими снігами, дивився на мерзлу глину, якою закидали мого старого, дивився на надгробки, якими цвинтар заповнювася і думав таке: в цьому клаптику глинистої мерзлої землі лежать ті, кого я запам’ятав  молодими, сильними й упевненими в собі. Ті, кого в дитинстві я називав дорослими. Майже всі  вони за цей час устигли померти. Ніби відійшли вбік, лягли поруч одне одного, щоби й по смерті бути разом – так, як звикли бути  за життя…  Великий сонячний шматок часу лежить  ось тут,  у мене під ногами. Лежить під снігом, аж доводиться протоптувати стежки над їхніми мертвими серцями й святковими костюмами...».

Скільки б не говорити про книгу Сергія Жадана, всього не розкажеш. Раджу прочитати цю збірку його поезій, особливо тим, хто вважає себе поетом, і всім, хто хоче зрозуміти сучасного активного організатора літературного життя України.

 

Надія Фурзенко