загублені між простором і часом.
Так хороше і так спокійно разом:
тепло твоїх надійних рідних пліч,
здається, зігріває навіть ніч.
У тишу оповитий сонний сад.
Принишкло все: ні шереху, ні стуку…
Немов гілки, сплелися наші руки –
лиш ти, і я, і цей безмовний сад.
І сяють в небі тисячі свічад.
А поміж них, як щастя оберіг, -
прибита срібна місяця підкова.
Тобою щойно вимовлене слово
злітає до небес! Життя основа –
кохання, що для мене ти зберіг, –
таке палке -- ось-ось розтопить сніг!
*Свічадо — підвісний свічник для багатьох свічок.
Немає коментарів:
Дописати коментар