Коли не чути під ногами тверді -
я уявляю, як дерева вперті,
(що шарпає негода в ніч буремну)
з останніх сил чіпляються за землю.
Коли несе життя на скелі вістря -
хапаючись хоча би за повітря,
повторюю, неначе мантру, вперто:
"Утримаюсь. Я не піддамся смерті!"
Хай буревії казяться сердито!
Як вітряки хапаються за вітер -
так розправляю руки (може крила?)
Дивлюсь: назустріч небо полетіло!
Немає коментарів:
Дописати коментар