Лише пів миті до весни,
лише пів миті...
Стоять здовж поля ясени,
снігами вмиті.
Стоять здовж поля, ждуть весну,
що, мов засмута,
тихцем прошкує крізь війну,
із-під Бахмута.
Тихцем прошкує через дим,
вогні та згари,
де стрічним полум’ям рудим
встають пожари.
Де стрічним полум’ям вітрець
неспинно пирска
ген аж за Сіверський Донець,
до Святогірська.
Ядучим гаром з далини
несуться хмари...
Звелись навшпиньки ясени,
неначе мари.
Звелись навшпиньки – без вини
удаль глядіти.
Чекають весноньку з війни,
як маму діти.
Чекають весноньку здаля, –
дасть Бог прибуде!..
Чекають луки і поля,
чекають люди.
24.02.23
© Володимир Невесенко
Немає коментарів:
Дописати коментар