Никифор Дровняк – видатний український художник-примітивіст, самоук, якого ставлять на один щабель із Марією Примаченко, Катериною Білокур, Ніко Піросмані.
За своє життя створив 40 тисяч картин.
Майже все життя він провів у маленькому містечку на Лемківщині, але у своїх творах зображував великі міста й технічний прогрес. Та найбільший вплив на його творчість справило українське народне мистецтво з його колористикою і ритмічністю.
Його біографія – готовий сценарій для кінофільму: позашлюбний син покоївки, напівбожевільний, що не вмів розмовляти до 16 років.
Народився Никифор (Епіфаній) 21 травня 1895 року в містечку Криниця
(Лемківщина). Мати Євдокія Дровняк була глухонімою, батько невідомий.
Ім’я Епіфаній записано при хрещенні по святцях – інше незаконно
народженим не давали. Хлопчик погано чув, не міг чітко говорити, дефект
мовного апарату передався спадково по материнській лінії.
Здавалось би, Никифор Дровняк приречений на долю волоцюги. А от і ні. Саме він має персональні виставки у Парижі, Нью-Йорку та Лондоні, а загалом мистецтвознавці нарахують 40 тисяч його картин.
Перший пензель художник виготовив сам – зі щітки для гоління, коли працював прибиральником у перукарні. Полотен чи дорогих олійних фарб не любив. Малював шкільною акварелькою на аркушах паперу, шматках картону чи обкладинках зошитів. Замість того, щоб змочувати пензель у воді, слинив його язиком. Поруч неодмінно стояла табличка "Просив би шановне панство про допомогу й підтримку для бідного каліки, хто чим може!".
Хтось кидав декілька монет, віддячував картиною. Їх, щоправда, зазвичай викидали або використовували для розпалення дров. Так би могло тривати вічно, але доля підготувала сюрприз.
Його талант відкрив український художник Роман Турин. Він же став першим
колекціонером акварельних композицій Никифора. На початку 1930-х років
він приїхав у місто Криниці. Саме тоді йому на очі потрапили роботи
Дровняка. Живописець був у захваті від побаченого.
Він відібрав понад
дві сотні робіт Никифора й відправив їх у галерею Leon Marseille, що в
Парижі. Там якраз експонувалися картини італійських, французьких й
українських художників (листопад 1932 року), яку організував Український
музей імені Тараса Шевченка. Там роботи лемківського майстра високо
оцінили й “записали” до плеяди світових художників.
Уже за деякий час роботи невідомого лемка, який навіть не знав свого прізвища, опиняються в галереї Парижа. Його ім’я все частіше можна побачити в пресі, почути в розмовах на богемних виставках. А от удома він і далі просто дивакуватий жебрак.
Після Другої світової війни його звинуватили у співпраці з УПА. Начебто Никифор намалював повстанцям карту свого містечка.
А в 1947 році, як і тисячі етнічних українців, художник став жертвою операції "Вісла". Його вивезли якомога далі від українського кордону. Куди саме, так ніколи й не сказав, але на картинах з’явилось море.
Він подолав понад 700 кілометрів і таки повернувся до свого рідного міста Криниця. При тому пішки. І так тричі. Опісля не чіпали. Тим більше, що слава про геніального українця дійшла нарешті й до польської влади.
Мешканці ніяк не могли повірити, що до їхнього дивака приїжджають галеристи і благають продати хоч декілька картин. Забирають з-під пензля ще мокрі аркуші. Роботи Никифора об’їхали мало не всі європейські столиці.
“Я ніколи не переживав таких сильних емоцій, як ті, які викликали у мене ці картини. Перший раз я побачив їх у 1965 році. Тоді я малював архітектуру, але тільки побачивши ці роботи, зрозумів, як це потрібно робити. Він був художником до мозку кісток, прекрасним, глибоким автором, він ставився до своєї творчості, як майстри епохи ренесансу, класично, чесно. Все, що він малював, було їм побачимо. Він чудесним чином виходив за задані дійсністю межі обов’язкового і створював картину, світ, що володіють власною структурою. Він розповідав себе, малював свій космос”, – так писав про нашого земляка польський художник Едвард Двурнік.
У своїх творчих пошуках Никифор керувався християнською філософією. Біблійна тема – одна з провідних у його малярстві (зокрема, серія "Молитовник"). Багатою є його спадщина й світської теми: Никифор розгорнув перед глядачами сотні картин, які розповідають про життя українських лемків та їхньої батьківщини – Лемківщини.
У 1962 році художнику потрібна була закордонна віза. Поляки вирішили скористатися моментом й переписати національність Никифора, а заодно додали прізвище Криницький. Мав він принаймні 17 імен, під якими фігурував у мистецтвознавчих книжках цілого світу.
Наприклад: "Никифор з Криниці", "Никифор Криницький", "Ян Криницький", "Матейко з Криниці", "Майстер з Криниці", "Лемко Никифор".
Так би й увійшов в історію дивакуватий митець як поляк, якби лемки не розкопали в церковній книзі справжнє ім’я митця – Епіфаній Дровняк.
До речі, під кінець життя вічний жебрак назбирав 300 тисяч злотих.
Картини Никифора Дровняка порівнюють з найкращими зразками українського примітивізму XVI—XIX ст. — безіменними авторами "Козака Мамая", ікон і побутових портретів, малюнків на склі та дереворізів; його прізвище стоїть поряд з іменами К. Білокур, Н. Піросманашвілі, М. Приймаченко, А.Руссо.
Твори Никифора, написані під відчутним впливом українського народного мистецтва, вирізняються декоративною виразністю малюнка, тонким відчуттям колориту, контрастністю кольорів, ритмічністю.
Дровняк ніколи не бував у мегаполісах, не літав аеропланами, проте на його картинах постають величні хмарочоси, цілі міста, зображені з висоти пташиного лету; не був одружений, не мав романів із жінками, а малював вишукану… порнографію; "проектував" квітучі міські квартали, перетворюючи похмурі сірі будівлі на розкішні букети з рослин та квітів.
Картини художника побували не тільки на европейських на виставках, а й за океаном – США, Бразилія. Вони зробили його знаменитим на весь світ. Йому замовляють роботи імениті галереї, шанувальники розкуповують картини Дровняка ще мокрими.
У 1960-ті роки Никифором опікувався Мар’ян Влосінський, він допоміг облаштувати майстру житло, забезпечував харчуванням і медичним обслуговуванням, діставав матеріяли для робіт.
Але Никифор Дровняк вже давно страждав на сухоти, майже все життя проведене в злиднях, холоді, голоді не могло не позначитися на його здоров’ї. Запізніле лікування вже не допомагає, хвороба прогресує. 10 жовтня 1968 року Никифор-Епіфаній Дровняк відійшов у засвіти.
Творча спадщина величезна – майже 40 тисяч тільки збережених робіт. Сьогодні його роботи експонуються в різних художніх зібраннях галерей і музеїв, а також, значна частина перебуває в приватних колекціях.
Джерела:
- Ніна Кісь. Геній українського мистецтва Дровняк
- Марина Шевелєва. Никифор Дровняк – наївний геній українського живопису
Немає коментарів:
Дописати коментар