Михайло Терещенко: інформ-досьє

18 березня 140 років тому в Києві народився Михайло Терещенко - 
один із яскравих представників династії Терещенків. 

Старовинний рід походить від козаків м. Глухова (нині Сумська область). 

 

 

 

У Михайла вдало поєдналися характерні родинні риси — надзвичайний розум, дивовижна працездатність, підприємливість, благодійність, тонкий художній смак та особлива привабливість.

Наділений від народження неабиякими розумовими здібностями, він легко оволодівав знаннями як з гуманітарних, так і з природничих наук.

Терещенки могли дати своїм дітям найкращу освіту. Спочатку, як правило, було приватне навчання, а потім екстерном складали іспити в гімназіях.[…]

Напередодні іспитів Михайло Іванович підготував свою автобіографію, в якій вражає багатий перелік прочитаних ним творів з історії й літератури багатьма іноземними мовами. Вісімнадцятирічний "вундеркінд", як його з повагою називали в колі друзів, вільно володів французькою, німецькою та англійською мовами, знав давньогрецьку й латинь.

Продовжив навчання М. І. Терещенко у Лейпцігському та Петербурзькому університетах, а диплом юриста в 1911р. захистив уже у Московському.

Водночас він підтримував сімейні традиції доброчинності й меценатства. Зокрема, Михайло Іванович сприяв перетворенню в 1913 р. Київського музичного училища у консерваторію. Поза межами України в 1912 — 1914рр. у Петербурзі на його кошти існувало видавництво "Сирин", де були надруковані твори багатьох російських поетів так званого "срібного віку". Серед його друзів, переважно літераторів і музикантів, найближчі стосунки були з відомим російським поетом Олександром Блоком. У той час М. І. Терещенко стає і відомим прихильником балету.

Поєднуючи підприємництво та меценатство, Михайло Іванович одночасно поринає у політику: зближується з лідерами російської ліберальної опозиції, активно субсидує опозиційні партії й, нарешті, обирається як незалежний депутат до складу IV Державної думи. За своїми політичними поглядами він стояв близько до партії кадетів, або, як ще її називали, "партії професорів", оскільки вона об'єднала навколо себе найбільш титулований прошарок інтелігенції.

З початком Першої світової війни М. І. Терещенко — активний співробітник Російського Товариства Червоного Хреста, на власні кошти влаштовує шпиталі. [...]

Серед членів першого складу Тимчасового уряду міністром фінансів був Михайло Іванович. [...]

Проте справді зоряний час для молодого політика настав у травні, коли його було призначено міністром закордонних справ. [...]

Входячи до складу різних Коаліцій Тимчасового уряду і визначав (щоправда, недовго) курс зовнішньої політики Росії, він мав вплив на розвиток подій у 1917 р., в тому числі й на справу відродження української державності.

Посол Великобританії Джордж Бьюкенен в ті бурхливі дні повідомляв своєму урядові про Михайла Івановича наступне: "...Надзвичайно щирий та чесний, чого, на жаль, не можна сказати про деяких інших членів кабінету".

Політична кар'єра М. І. Терещенка, що розпочалася в екстремальних умовах революційного часу, завершилася тим, що його було заарештовано більшовиками 26 жовтня (1917 р.) в Зимовому палаці й ув'язнено у Петропавловській фортеці.

Звільнений навесні 1918 р., він емігрував спочатку до Норвегії, а потім до Франції, де займався переважно фінансовою діяльністю.

«Його, зокрема, добре знали у Лондоні, де він підтримував тісні зв’язки з багатьма комерційними банківськими установами. Одним із найскладніших завдань, яке він блискуче розв'язав і у такий спосіб зміцнив свою репутацію, була ліквідація банку «Кредит-Анштальт». Він був винятковим лінгвістом і прекрасно володів — крім російської, французької та німецької — португальською, італійською, чеською та південнослов'янськими мовами. Обставини, які довели б до загибелі слабкішу людину, для нього були лише засобом досягнення тріумфальних перемог. Народжений у заможній родині, у тридцять років він утратив усе й тільки завдяки власній наполегливій праці досяг влади і впливу, а також здобув репутацію абсолютно чесної та непід¬купної людини.

Його смерть стала втратою для фінансових кіл багатьох європейських столиць» — так характеризує Михайла Терещенка його внук Мішель Терещенко у своїй книзі «Перший олігарх».

Помер Михайло Іванович 1 квітня 1956 р. в Монако, так і не повернувшись на рідну землю.

 

 

За матеріалами: 

 

• Донік О. М. Родина Терещенків в історії доброчинності / О. М. Донік. — К. : Ін-т історії України НАН України, 2004. — С. 66-70.

• Терещенко М. Перший олігарх: Михайло Іванович Терещенко (1886 — 1956): незвичайна історія життя мого діда, як би її розповіла моя бабуся / М. Терещенко. — К. : Ника-Центр, 2012. — 228 с.

 

 

Олександр Головін. Портрет Михайла Терещенка