Терновий вінець дисидента: Михайло ОСАДЧИЙ

22 березня виповнилося б 90 років Осадчому Михайлу Григоровичу, українському журналісту і письменнику, дисиденту, політичному в'язню, уродженцю Сумщини.

 

Він казав, що Україна — перша у світі за кількістю «невільничої поезії». І сам став її головним голосом, обмінявши спокійне життя партійного інструктора на терновий вінець дисидента.

 

 

Михайло Григорович Осадчий побачив світ 22 березня 1936 р. у с. Курмани на Сумщині.

Дитинство селянської дитини, обпалене війною, але:

 

Я, розпростерши фантазії літ,

Від зір і від поля впиваю

І ненависть Гонт, і ум Сковорід

І волю бентежного краю

 

Далі – факультет журналістики Львівського університету, розквіт кохання у пелюстковій душі, інтимні рядки поезій для Стефи Бурдаш – фізика-науковця, яка мусила їхати за рознарядкою у науково-дослідний інститут закритого типу у Підмосков’я. 

 

Михайло отримав призначення на Львівську телестудію редактором, згодом перейшов на роботу в університет.

 

У 1963 р. його затверджено інструктором обкому. І треба ж, «обкомівець» разом із братами Горинями їде на похорони Василя Симоненка.

 

 

 

1965 — Михайло без аспірантури, без наукового керівника успішно захистив дисертацію на тему «Журналістська діяльність Остапа Вишні (1919–1933)».

 

Кохана Ольга чекає малятка, за місяць має бути весілля. Готовий навіть подарунок коханій – збірочка поезій «Місячне поле». Але літературознавці в погонах напередодні весілля постановили: «Контра! Взяти його!», а найгуманніший суд постановив: «Ізолювати на два роки!» 

Увесь тираж збірки знищили відразу ж після арешту автора. 18 квітня 1966 р. почув присуд, а наступного дня народився Тарасик. 

«Як рок послав мені Тарасову стежину, лишив я кров Тарасика Вкраїні».

Покарання відбував у таборі №11 у селищі Явас (Мордовська АРСР).

 

На обмерзлих, липких перекатах,

Де не вишні ростуть, а сніги,

Брів я долею Вишні Остапа

У бушлаті хули, не жаги.

 

Працював столяром, захворів на виразку шлунка. Після звільнення з концтабору не міг прописатися у Львові та влаштуватися на роботу, нарешті М. Осадчому пощастило прописатися у Львівській області й влаштуватися робітником на Львівському комбінаті глухонімих.

 

Написав біографічну повість про Остапа Вишню «Геній сміху, або Зустріч із вождем», де розкрив маловідому сторінку стосунків літераторів із партійними вождями 1920-х рр.

 

1968 — написав і поширив у самвидаві повість «Більмо», передав рукопис книги на Захід, де вона 1971 р. вперше вийшла друком, стала сенсацією й одразу була перекладена англійською, німецькою, французькою, іспанською, російською та китайською мовами. 

 

1972 року «Більмо» посіло 6-е місце серед 102 бестселерів у Франції. На повість схвально відгукнулася «Нью-Йорк таймс» (вперше за 140 років існування газета написала про українську літературу!).

 

У ніч з 12-го на 13-е січня 1972 р. Михайла Осадчого заарештовано вдруге і вдруге він став батьком, на цей раз дочки Оленки.

 

 

 

На закритому судовому засіданні засуджений до 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 років заслання. Вдруге відбував кару в таборі ЖХ-385-1 у с. Сосновка Зубово-Полянського району Мордовії. Підкосила звістка про смерть батька Григорія, адже Михайло поклав вину на себе.

 

Тамтешні офіцери лейтенант Єрмоленко і старший лейтенант Шумейко запропонували співпрацю в обмін на свободу. Коли ж М. Осадчий відмовився, пообіцяли розправитись з його родиною: у рідному селі Осадчого невідомі побили його 70-річну матір Олену; брата Володимира, який мешкав у Сумах, викликав на розмову до Львова генерал КГБ Полудень і запропонував співпрацю, але дістав відмову.

 

5 січня 1975 — самого Осадчого побили й намагались зґвалтувати «кримінальники» Гуцуляк і Бельмьосов. 10 лютого напередодні повернення з тюрми до табору Бельмьосов попередив Осадчого, що його вб’ють на засланні, а брата — на волі.

 

Володимира Осадчого вбили ударом у скроню й кинули тіло посеред вулиці 40-річчя Жовтня. Через смерть брата Михайло голодував 39 днів. 

 

Коли розслідування загибелі Володимира не дало результату, Михайло 1977 року надіслав листа генеральному секретареві ЦК КПРС Леонідові Брежнєву зі скаргою на ув’язнення та застереженням, що його теж можуть убити. Коли скарга виявилась безрезультатною, 1978 року 

Осадчий звернувся до американського народу, сенату й президента США Картера з проханням надати йому американське громадянство.

 

1978 р. українська діаспора присудила Михайлові Осадчому літературну премію імені Івана Франка. 

 

1979 р. Осадчого прийняли у члени Швейцарської філії Пен-клубу.

 

У січні 1979 прибув на заслання до села Милва, працював кочегаром і, одержавши 10-денну відпустку, вперше зміг відвідати сім’ю у Львові. Після повернення зі Львова працював сторожем. 

Тоді за нез’ясованих обставин згорів склад, який він охороняв, проти нього порушили кримінальну справу. Сума збитку склала 1500 карбованців. Осадчому була надана можливість уникнути кримінальної відповідальності, якщо він сплатить зазначену суму до 1 січня 1980, але він, таких грошей не мав. Осадчий сидів у одній камері з Едуардом Кузнєцовим, онуком Олени Боннер, тому зважився зателефонувати Сахарову. «Лучше деньгами, чем годами!» – відповів учений і 29 грудня перерахував необхідну суму органам міліції республіки Комі.

 

Після заслання Осадчий повернувся до Львова і й був змушений працювати вантажником, двірником і кочегаром. На Батальній кочегар Осадчий працював разом із кочегаром Чорноволом.

2 грудня 1987 «невідомі» ввірвалися до помешкання Михайла Осадчого й побили його.

1988 — став редактором самвидавного журналу «Катедра». 

 

22 грудня 1988 — офіційно попереджений про кримінальну відповідальність за «дармоїдство».

1991 — захистив докторську дисертацію в Українському вільному університеті (Мюнхен).

У жовтні 1992 р. Міжнародний Бібліографічний центр у Кембриджі присудив Осадчому звання «Людина року» і відзначив «Нагородою ХХ ст. за видатні досягнення». 

 

1993 — став доцентом кафедри журналістики Львівського університету. 

 

1994 – Михайла Осадчого провалюють при отриманні Шевченківської премії…

 

Проте серце, обпечене таборами й втратами, не витримало. 5 липня 1994 року Михайло Осадчий упав замертво по дорозі до свого робочого столу. Йому було лише 58. «Прожито мало, більше пережито...» 

 

Багато хто вірив: його прибрали, бо такі велети завжди заважали системі — навіть тій, що руйнувалася.

 

P.S. У Сумах існує провулок Михайла Осадчого.

 

Книга Михайла Осадчого «Більмо» ввійшла в довідник «1001 книга, які ти повинен прочитати, перш ніж померти» (літературний довідник, який зібрав думки понад сотні літературознавців у всьому світі, і вийшов під редакцією Пітера Боксалла, професора англійської в університеті Сассекса, зі вступним словом Пітера Акройда)

 

За матеріалами:

 

• Черкаська Г. Михайло Осадчий [Електронний ресурс] / Г. Черкаська // UAHistory : сайт. — 2017. — Текст. і граф. дані. — Режим доступу: https://uahistory.com/topics/famous_people/5168 (дата звернення: 16.03.2026). — Назва з екрана.

 

Більше про Михайла Григоровича Осадчого можете прочитати тут:

 

• Осадчий Михайло // Сумщина. Велика спадщина. Поезія / уклад. та автор тексту: Ю. П’ятаченко, О. Вертіль. — Суми : Унів. книга, 2019. — С. 222-225.

• Осадчий М. Зустріч із вождем / М. Осадчий // Сумщина. Велика спадщина. Проза (від ХХ ст.) / авт.-упор.: Ю. П'ятаченко, О. Вертіль. — Суми : Унів. книга, 2021. — С. 224-233.

 ***

• Василишин Я. Національна ідентичність творчості Михайла Осадчого [Електронний ресурс] / Я. Василишин // Міжнародний культурний портал Експеримент : сайт. — 2020. — 19 жовт. — Текст. дані. — Режим доступу: https://md-eksperiment.org/.../20201019-nacionalna... (дата звернення: 16.03.2026). — Назва з екрана 

• Вертій О. «…А на вустах всміхалась Україна» (Михайло Осадчий та Микола Данько) [Електронний ресурс]: [в 2-х частинах] / О. Вертій // Краснопілля Інфо : сайт. — Текст. і граф. дані. — Ч. 1. Режим доступу: https://krasnopillia.info/2020/05/27/vertiy-oleksiy-a-na-vustakh-vsmikhalas-ukraina-mykhaylo-osadchyy-ta-mykola-dan-ko-ch-1/Ч. 2. Режим доступу: https://krasnopillia.info/.../vertiy-oleksiy-a-na.../ ( дата звернення: 15.03.2026) 

• Волощак Ю. Обпалені сторінки долі [Електронний ресурс] / Ю. Волощак // Zbruc.eu : сайт. — 2016. — 23 берез. — Текст. і граф. дані. — Режим доступу: https://zbruc.eu/node/49322 (дата звернення: 15.03.2026). — Назва з екрана.  

• Іванущенко Г. Осадчий Михайло Григорович: витяг зі справи КГБ [Електронний ресурс] / Г. Іванущенко // Сумський історичний портал : сайт. — 2011. — 25 жовт. — Текст. і граф. дані. — Режим доступу: https://history.sumy.ua/.../81... (дата звернення: 16.03.2026). — Назва з екрана.

• Павлоцький В. Михайло Осадчий: про себе чи про нас? [Електронний ресурс] / В. Павлоцький // Голос України : сайт. — 2009. — 15 серп. — Текст. і граф. дані. — Режим доступу: https://www.golos.com.ua/article/162236 (дата звернення: 15.03.2026). — Назва з екрана.  

• Панасенко І. "Як пити муку — то до дна. Є Батьківщина лиш одна!" [Електронний ресурс] / І. Панасенко // Урядовий кур’єр : сайт. — 2021. — 20 берез. — Текст. і граф. дані. — Режим доступу: https://ukurier.gov.ua/.../yak-piti-muku-do-dna-ye.../ 15.03.2026(дата звернення: ). — Назва з екрана. 

• Салига Т. Наративи Михайла Осадчого [Електронний ресурс] / Т. Салига // Міжнародний культурний портал Експеримент : сайт. — 2020. — 19 жовт. — Текст. і граф. дані. — Режим доступу: https://md-eksperiment.org/.../20201019-narativi-mihajla... (дата звернення: 16.03.2026). — Назва з екрана.  

• Сапеляк С. Осадчий Михайло Григорович [Електронний ресурс] / С. Сапеляк // Віртуальний музей “Дисидентський рух в Україні” : сайт. — 2005. — 19 квіт. — Текст. і граф. дані. — Режим доступу: