Доїли пасочки, що мама напекла.
Дотліли в грубці татові полінця.
Повіяло чимсь рідним від села -
Молозивом налитим аж по вінця.
Висіли ще на жердці сорочки,
Бабуня їх попрала й залишила.
Коптіли ще на покуті свічки,
Я їх сухими пальцями гасила.
Лежали у коші сухі грушки.
Лежала біля них житня солома.
Лежали на канапі подушки,
А біля них відпочивала втома.
Все було рідне, хоч і поцвіло,
Хоч затягнулось пліснявою часу.
Чиєсь дитинство в тих краях жило
І глину відмивало від обчаса.
І приміряло мамині хустки,
І роздивлялось мамині коралі.
Зривала осінь із дерев листки
І їх низала на старенькі гралі.
І гребла сіно в ясла для телиць.
І замітала біля клуні трину.
А під ногами море із гнилиць,
А я стою і в торбу рву калину.
Ось пригадала паску й коляду,
Весняну повінь в давні п'ятдесяті.
Я по воді холодній досі йду
І босою ходжу по своїй хаті...
Галина Потопляк
20.04.26
Немає коментарів:
Дописати коментар