«Український Мікеланджело» Іван КАВАЛЕРІДЗЕ

 «Мистецтво — це не прикраса життя, а його глибоке осмислення»

 

13 квітня 1887 року на хуторі Ладанському (Роменський район на Сумщині) народився видатний український скульптор-монументаліст, кінорежисер, драматург, художник кіно і народний артист Іван Петрович Кавалерідзе. Це постать неймовірного масштабу, яку часто називають «українським Мікеланджело».

 

За 70 років активної творчості він став автором близько 20 пам’ятників, сотні станкових робіт, зняв 10 кінофільмів, поставив 10 театральних п’єс та написав книжку спогадів. Окрім того, залишив десятки нереалізованих проектів.

Іван народився у селянській сім’ї. Проте його дід Васо Кавалерідзе (Кхварідзе) – нащадок грузинського князівського роду. До України він приїхав із московським генералом Ладонським після закінчення Кавказької війни. 

Його творчість — це унікальний сплав скульптури, кіно та театру, де кожен вид мистецтва доповнював інший.

Кавалерідзе мав дар бачити форму в її найвищому прояві. Його скульптурні пам'ятники стали символами міст:

• Пам'ятник княгині Ользі в Києві (1911) — велична композиція, яка була зруйнована більшовиками й відновлена лише в 1996 році.

• Григорій Сковорода в Лохвиці та Києві (на Подолі) — мабуть, найбільш впізнаваний образ філософа, якого митець зобразив як мандрівника.

• Артем у Святогірську — колосальна бетонна скульптура в стилі кубізму, яка досі височіє над Сіверським Дінцем і є пам'яткою національного значення.

Свій перший пам'ятник Григорію Сковороді в Лохвиці Кавалерідзе створив у 1922 році, коли в країні панував голод і розруха. Це був перший пам'ятник філософу в світі, зроблений буквально з бетону — матеріалу, який митець обожнював за його пластичність.

Його пам'ятник Тарасу Шевченку в Ромнах вважається одним із найбільш душевних і нестандартних зображень Кобзаря.

У період Української революції, за часів Гетьманату Павла Скоропадського, у місті Ромни (Сумщина) за проектом Кавалерідзе був зведений пам’ятник Кобзареві. Залізничники на пам’ятник Шевченку запропонували 40 бочок цементу. Натомість попросили організувати трупу й побудувати театр. Кавалерідзе погодився, і Роменський пересувний робітничо-селянський театр було відкрито. Там Іван вів міський драмгурток і був головним режисером. За шість років перебування у рідному місті скульптор організував товариство охорони пам’яток старовини і сприяв відкриттю краєзнавчого музею. Також викладав малювання у шести школах.

Як режисер, Кавалерідзе приніс у кінематограф монументальну естетику. Його фільми — це «скульптура в русі».

• «Злива» (1929) та «Перекоп» (1930) вражали тогочасних глядачів незвичними ракурсами та графічністю кадру.

• Він створив першу українську кінооперу — «Наталка Полтавка» (1936), яка мала шалений успіх навіть за кордоном, зокрема в США.

Кавалерідзе був глибоко інтегрований у літературний контекст. Він екранізував класику (Шевченка, Котляревського, Панаса Мирного) і сам писав п'єси. 

Митець працював на стику конструктивізму, кубізму та експресіонізму. Через це він часто потрапляв під вогонь радянської критики, яка звинувачувала його у «формалізмі».

Він пережив надскладні часи: репресії колег, Другу світову війну та заборони на роботу. Попри це, він залишався вірним своєму баченню, де людина — це не просто постать, а втілення ідеї чи духу.

Сьогодні в Києві на Андріївському узвозі працює Музей-майстерня Івана Кавалерідзе, де можна відчути енергетику цієї непересічної людини, яка вміла «примусити камінь говорити».

 

Більше по темі: Іван Кавалерідзе – призначений злетіти вище