Наш гість Віктор Скакун - письменник, літературознавець, журналіст...

Вшановуючи день народження Великого Кобзаря, наша бібліотека
провела презентацію нової книги відомого українського поета і шевченкознавця
Віктора Скакуна «По рідній землі (Кобзар і Сумщина)»,
а також отримала чудову нагоду взяти у митця літературне інтерв"ю

   

Скакун Віктор Панасович – член Спілки письменників України, письменник, журналіст, шевченкознавець, член Національної спілки письменників України, перший лауреат Всеукраїнської літературної премії імені П. Грабовського.

 

Інтерв"ю із Скакуном Віктором Панасовичем

Розмову вела заст.директора Сумської міської бібліотечної системи
Олена Вікторівна Мартюшова
Літературний запис - бібліотекаря читального залу Сумської ЦМБ ім.Т.Шевченка
Наталі Устименко

Віктор Панасович, ми вдячні Вам за Ваші відвідини бібліотеки, за Ваші книги, наші читачі цінують їх, читають і люблять. А як Ви думаєте, чи є майбутнє у бібліотеки як інституції?

Діти зараз з 8 до 16 років майже не читають художньої літератури. Я у 5 років уже навчився читати і лічив до 1000. Дуже любив Шевченка і Грабовського. Про Грабовського я написав монографію, про яку вчений і літературознавець і з Тернополя Петро Сорока написав: «…коли читаю Вашу книгу, я молюся на Вас». І шевченкознавці високо поціновували мою творчість. 

Мечислав Гаско писав: «багатогранно  обдарований у багатьох царинах літератури, подібно до Тараса Шевченка». Це було у 1993 році. У цьому році я був у Львові, де зустрівся з нашим  земляком Григорієм Нудьгою. Якраз я написав книгу про Михайла Петренка, а Нудьга був одним із дослідників його творчості. 

Також Леонід Большаков. 23 травня 1993 року було заключне літературно-мистецьке свято у Ромнах. Я жив з ним у готелі, він мене вже знав і подарував книгу, де написав: «Виктору Скакуну, исследователю шевченковских дорог Сумщины, с пожеланием успехов».

Ви все життя вивчаєте Шевченка. Як він на Вас вплинув?

Я почав віршувати під його впливом. Запам’ятовував його вірші. У мене пам’ять була дуже гарною, пам’ятаю себе з 2,5 років. Дідусь помер у 1944 році 1 січня. І мати принесла якусь їжу, каже: «Поминай дідуся, синку». Чітких образів не пам’ятаю, а так, ніби дивишся через вушко голки. 

Пам’ятаю приклади гвинтівок і якийсь шум поблизу. Згодом поцікавився у мами, що це могло бути, і з’ясувалося, що через одну хату від нас стояла німецька радіостанція. Пам’ятаю 1945 рік, мені було 4 роки, зимовими вечорами  мама читала баладу «Причинна» (і сльози стояли в її очах),  я запам’ятав окремі рядки: «реве та стогне Дніпр широкий…» і т.д. Все це є у моїй новій книзі. 

Безумовно, Шевченко – геній, він залишив величезну спадщину, його твори стали надбанням світового мистецтва…

Ви перечитали всього Шевченка?

Безумовно! Я ж закінчував філфак. Жаль, що зараз ми не шануємо Шевченка… Ось у чому біда! 

Чому? 

Тому що не видають. За радянських часів Шевченка видавали щорічно. І дуже широко відзначали заходи. У 1961 році на 100-річчя від дня смерті Шевченка я брав участь і у читацьких конференціях, і у вікторинах… Мене нагородили «Кобзарем», який я зберігаю як святиню.

Я переклав на українську більше 40 російських поетів. Ставлю собі за мету робити переклади, сильніші за оригінали. Наприклад, Афанасій Фет: «Чудная картина, как ты мне родна. Белая равнина, полная луна…». Я переклад роблю: «Дивна ця картина. Я до неї звик. Білизни рівнина. Місяць-чарівник. Сяйво зір високих і блискучий сніг, і саней далеких одинокий біг».

Одразу помітно вплив Шевченка. Віктор Панасович, а які твори Шевченка Ви любите найбільше?

Я не можу бути рецензентом Шевченка, це мені буде великий гріх. Все те, що він писав, я сприйняв, увібрав. «Коли щодня беру я «Кобзаря» у руки – до мене йде апостол правди і науки».

Нова книга В. Скакуна з дарчим підписом бібліотеці

А які Ваші плани? Чи сподіваєтесь Ви знайти ще щось нове про Шевченка?

Я підготував книгу «Тарас Шевченко і його сучасники»,  у якій я показав усіх, то був поряд із Шевченком, хто сприймав його творчість, використовував і поціновував її. 500 персоналій. Книга була на 800 сторінок. Зараз ми зменшуємо шрифт, щоб зменшити формат. Книга заслуговує на Шевченківську премію. Тираж книги буде 1000 примірників. І для її видання потрібно 157 тисяч гривен. Я ходив до багатьох спонсорів – але ніхто грошей не дає.

Важливою подією у моєму житті були літературно-мистецькі свята шевченківські, на Сумщині – у 1993 році, на Івано-Франківщині - у 2001, там я виступав перед трьома тисячами інтелігенції. 

Вони кажуть: «Віктор Панасович, як Ваш голос нам знайомий!». Я відповідаю: «Мабуть, з передач радіостанції «Колос». Після виходу на пенсію я видав 21 книгу. Минулого року я отримав від НСПУ медаль «Почесна відзнака» за особисті досягнення у літературній творчості. Такої відзнаки на Сумщині не має ніхто.

Посвідчення до медалі "Почесна відзнака"
за особисті досягнення у літературній творчості В. Скакуна

І все-таки я хочу повернутися до теми бібліотек… Ви вважаєте, повинні існувати бібліотеки в подальшому?

Аякже! Це ж наша духовність. Це храм пізнання! Я за часи незалежності надбав собі бібліотеку більше тисячі примірників, маю автографи більше 200 відомих письменників і поетів. Думаю видати книгу «Автографи у моєму житті». 

Маю автограф Михайла Шолохова. По заповіту батька я їздив на Дон, досліджував творчість Шолохова. Путін виділив 30 000 доларів, щоб викупити першу і другу книги Михайла Олександровича. І цим доведено безпідставність усіх звинувачень Шолохова в епігонстві та плагіаті. Я пройшов усіма стежками Шолохова і відтворив свої дослідження у книзі «Шолохов і Україна». Його мати була українка. І він сам любив Шевченка. У 1954 році він приїздив до Києва.

У 2005 році я видав книгу про Михайла Петренка. Але з’явився епігон, прикинувся родичем поета, і хотів привласнити мої 50-річні дослідження. Науковим редактором цієї книги був Павло Павлович Охріменко, рецензентом – Дмитро Григорович Білоус…

До речі про Білоуса. Цей рік для нього – ювілейний. Наша бібліотека буде проводити заходи, присвячені цьому письменнику. Що Ви можете сказати про нього? Чи був він Вашим наставником?

Так, був наставником. Він стежив за моєю творчістю, радів за мене. Я маю багато його книг з автографами. Був я і на його похороні на Байковому цвинтарі у 2004 році. Минулого року померла його дружина Олена Тимофіївна, яка впорядковувала його архіви і видала багато книг як літературознавець… 

А його біографію Ви ще не вивчали, не досліджували? 

Кого, Білоуса?!!! Я був головою комісії по багатьох його ювілеях. Бував у Курманах. І Дмитро Григорович у мене не раз бував. Він мені подарував записник, який давали членам Спілки письменників, і написав мені: «На щодення, на натхнення». 

Я з ним більше п’яти років вів передачу на радіо «Наша дума, наша пісня», присвячену українській мові. Я виїздив спеціально в Київ, мені ніхто це оплачував, ніхто відряджень не давав. Своїм коштом, по три дня щомісяця я жив у столиці, записував передачі. 

Працював і над сільською тематикою, був завідуючим відділом сільського господарства. Я підготував більше 1500 літературно-мистецьких передач, які йшли щотижня. 

Зараз готую книгу лірики «Жива пам’ять», присвячену 70-річчю Великої Перемоги. Там є про Кожедуба, Супруна, Рибалко… Батько в мене був авіатор і з війни частенько присилав шоколад, який їло все село. А мені губні гармошки висилав. Він ще брав участь і у війні з Японією, повернувся з війни восени 1945 року і я написав пізніше:

З війни вернувся батько мій додому.

Йдучи назустріч осіннім зливам

У сорок п’ятім я був щасливий.

З війни вернувся батько мій додому,

Приніс гостинців у мішку своєму фронтовому.

Увесь обпалений вогнем боїв,

Пропахлий порохом суворих днів

Він перше хвацько взяв мене на руки,

Радів, що я з’явивсь на світ, і не вбили чорні круки!

На грудях тата  сонцем сяють ордени й медалі,

І з вуст його луна: «Навік хай згинуть війни, біди і печалі!»…

З тих пір немало в Пслі стекло води, 

А я ж про тую зустріч з батьком згадую завжди!

Вікторе Панасовичу, дякуємо за Вашу розповідь! Бажаємо Вам творчої наснаги, здоров’я  і довгих років життя! Чекаємо на нові зустрічі з Вами і на нові  Ваші книжки!