20 березня - Всесвітній день поезії
«Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі»
якийсь безсмертний дотик до душі»
(Ліна Костенко)
Майже символічно, що напередодні Всесвітнього дня поезії, який відзначається відповідно резолюції 30-ї сесії ЮНЕСКО (1999 р.) видатна українська поетеса, лауреат Шевченківської премії Ліна Василівна Костенко відмічає свій день народження.
Людина нескорена, з покоління шестидесятників, відома своєю непримиримою громадянською позицією (і не тільки тим, що відмовилась від Зірки Героя України), Ліна Костенко – совість української нації.
Це твердження підкріплене її складним життям і всією її творчістю. Поетеса впевнена, що «Поети – це біографи народу, а в нього біографія тяжка!», «Поет – це медіум історії» і те, що «Народ шукає в геніях себе».
В поезії, присвяченій генію Тараса Шевченка Ліна Костенко стверджує: «…ще не було епохи для поетів, але були поети для епох!».
Сенс її творчості, всієї поезії в словах самої Ліни Костенко:
«Те, що принижує, - пронизує.
Душа образ не забува.
Все, чим образили поета,
Акумулюється в слова.
А слово - струм. А слово – зброя.
А віще слово – вічове.
Душа, зруйнована, як Троя,
Своїх убивць переживе»
Думаєте легко йти попереду сього народу, сприймати і пропускати через свою душу всі болі народу, всі його проблеми, осмислити їх і донести в слові. Вона це робить все своє життя. Адже, за твердженням Л.Костенко: «Найбільша перемога – це перемога над власною поразкою».
Ліна Костенко – філософ української поезії. Вона живе за принципами: "Єдина стеля мистецтва – правда, Піднімеш поезію – і не розіб’єш їй тім’я», а також:
«Єдине, що від нас іще залежить,
Принаймі вік прожити, як належить».
Така вона мудра – сильна жінка і справжній поет - Ліна Костенко. Читайте і навчайтесь!
Олена Мартюшова,
заступник директора Сумської міської бібліотечної ЦБС
заступник директора Сумської міської бібліотечної ЦБС
Надежда Фурзенко
ВідповістиВидалитиПереводы стихов
Лины Костенко
***
Проходит жизнь – и всё без корректур.
И время пролетает, мчась галопом.
Давно уж нет маркизы Помпадур,
и мы живём уже после потопа.
Не знаю я, что будет после нас,
во что Земля захочет нарядиться.
Идёт без устали за часом час.
Пока мы живы, нужно торопиться.
Добра посев пусть вьётся, как лоза,
(а мы, бездействуя, пройдём, как тени!)
чтоб только неба синие глаза
родную землю видели в цветенье.
Чтобы леса не вымерли, как тур,
чтобы слова не высохли, как руды.
Проходит жизнь – и всё без корректур,
и как напишешь, так уже и будет.
Не бойся, если фраза неловка.
Не избегай прозрений: лечат строки.
Не бойся правды, хоть она горька.
Не избегай печалей, что как реки.
Лишь душу бойся чью-то обмануть:
такое совершишь – погиб навеки.
***
Мастера умирают, оставив нам память, как рану.
В барельефах печали уже запечатался миг.
Подмастерья не стали ещё мастерами,
а работа не ждёт. Продолжать её надо без них.
И приходят тогда беспардонно проныры.
Потирают об руку рукой и берутся за всё.
Пока гений в слезах, пролезают они во все дыры,
Суетливо бездарность стада по просторам пасёт.
Очень странный пейзаж: косяками идут вдруг таланты,
даже небо седьмое хватает рукой суета.
С мастерами нам легче. Они – как Атланты.
На плечах держат небо. А это и есть высота!
***
Осенний день, осенний день, осенний!
О синий день, о синий день, о синий!
Осанна осени, о грусть! Осанна.
И та же осень, осень, о – и та же гамма.
Упали астры вверх лицом: им больно.
Ковёр, весь вытканный из птиц, летит над полем.
Багдадский вор цветы украл с угодий.
Кузнечик плачет среди трав – уж нет мелодий.
***
Любовь моя! Я вся перед тобою.
Возьми меня в свои цветные сны.
Не сделай лишь послушною рабою,
не обмани и крылья не сомкни.
Не допусти, чтоб свет сошёлся клином,
и не приспи то, для чего живу.
Дари мне над дорогой тополиной
тяжёлого светила булаву.
Не дай ты мне запутаться в суетном,
не разменяй путей мне дорогих,
чтоб души не стонали на том свете
несчастных, гордых прадедов моих.
Как я, они любили в своё время,
и от любви кружилась голова.
И женщины держали их за стремя
и вечно помнили прощальные слова.
А там, а там…конца не видно бою
и звон мечей до будущей весны…
Любовь моя! Я вся перед тобою.
Возьми меня в свои цветные сны.