Сеник Є. Країна У, або казки чужим дітям. Роман. – Чернівці: Книги – ХХ1, 2016.
Молода авторка з Луганська Євгенія Сенік в своїй третій книзі розповідає про заробітчанство молодої українки в Німеччині. Це її власний тяжкий досвід, який вона передає у вигляді довгого жіночого монологу. Такий твір явно не для чоловіків, його зрозуміє тільки жінка.
Та й то, навіть, не кожна жінка зможе прочитати цю книгу до кінця. Надто складні душевні страждання не всім цікаві та й не кожен спроможний їх зрозуміти. Сенік Євгенія змальовує самотність жінки, яка залишила свою дитина вдома на сестру, аби читати «казки чужим дітям».
Важкий розпач, складні емоції, глибокі почуття ховає героїня «Країни У» за зовнішнім спокоєм, чемністю і покірністю:
«Вона була цілий рік терпляча і витривала, гірше того – вона була добра. Тому отримувала тут найбільший урок і найважче практичне заняття для всіх добрих цього світу – навчитися казати «ні».
Запитання- переживання жіночої душі: хто я є в цій чужій країні, в чому мої права і чи вистачить в мене сил все витерпіти, звикнути, зрозуміти, прийняти і полюбити цих людей і цю країну, що для мене Україна і яка я для неї дочка? Безліч питань і важкий шлях до розумінь-відповідей.
День за днем, місяць за місяцем і:
«Зрештою Марія усвідомлювала, що та гармонія, яку вона так довго віднаходила, той спокій і рівновага, яких жадала, легкість і веселість, яких бажала понад усе, були порожніми і нічого не вартими дешевими дрібницями. Вони не давали їй тієї глибини, не давали зануреності у свою підсвідомість, осмислення і самоаналізу, а отже, позбавляли наближення до просвітлення».
Вона бажала чогось справжнього. Багато читала, відвідувала музеї, спілкувалась з іншими заробітчанами, писала друзям, постійно згадувала свою Батьківщину та українців, порівнювала їх з німцями, замислювалась над кожним цікавим прикладом життя і все-таки праця її душі дала результат.
«Нарешті! Пройшло достатньо часу, перш ніж я відчула повноцінне щастя від кожної хвилини, задоволення від того, що я роблю, суцільний спокій і гармонійне співіснування з людьми. Нарешті! Мене багато чому навчила ця країна, і я їй вдячна, так само багато відкрила мені родина, де я працюю. Отож я перемогла… відстояла свій спосіб життя і свій світ, та найбільшою моєю перемогою є перемога над самою собою. Адже я полюбила це все. Хоч було важко, хоча й були люди, які робили все можливе, щоб я їх ненавиділа. Багато хто говорив мені, щоб я змінила родину або повернулась назад, я мучилась, але йшла далі, бо звикла завжди йти до кінця. Якби я все кидала посередині шляху, то ніколи б не досягла того, що маю зараз. А маю я внутрішню силу. До того ж, я завжди обирала тих людей і ті місця, яких любити дуже важко, яким треба постійно доводити те, що є справедливість, правда і добро, є вірні й надійні друзі. .. Тобто, прийти в чиєсь життя й просто лишитись… Тепер я знаю, що людина здатна багато знести й подолати».
Яка розумна книга, який гарний приклад того, що нічого в нашому житті не дається дарма, і щоб щось любити і цінувати, треба багато вкласти в це душевних і фізичних сил. Тільки тоді людина це цінує, береже і любить, адже вона вклала в це всю свою душу, і не важливо що це може бути – кохана людина чи улюблена робота, вірні друзі чи Батьківщина. Любиш і все! Адже це вже частина тебе і твоєї душі!
Олена Мартюшова,
заст.директора Сумської міської ЦБС
Немає коментарів:
Дописати коментар