Владислав Івченко в нашій бібліотеці

Серія зустрічей
з майстрами художнього слова триває!

17 листопада ми мали добру нагоду бачити і чути Владислава Івченка – сумського письменника, неодноразового дипломанта і переможця літературних конкурсів, володаря літературних премій, літературного стипендіата фонду «Розвиток України», письменника, якого знають, читають, люблять не тільки наші земляки, а й жителі всієї України.

Коротка біографія зі слів самого автора:

«Народився у Києві. Прожив там 2 тижні потім мене привезли до Сум. У Сумах жив на Луці, навчався у 10 школі. Книжки брав у місцевій бібліотеці (наша філія №5), де до 13 років усе перечитав. Закінчив СумДУ з червоним дипломом, який до цих пір ніде не знадобився, але, як підросте дочка, буду їй показувати: «бачиш, як тато учився!». Після інституту працював інженером, але недовго, до тих пір (2000 рік), як побачив об’яву у газеті «Данкор», що потрібні журналісти. До 2013 року працював у «Данкорі», а потім пішов у письменники»

З літа цього року Владислав займає посаду арт-менеджера у книгарні «Є». Організовує презентації, лекції, круглі столи, з минулого тижня – навіть кінопокази у своїй книгарні. Запрошує до Сум письменників з усієї України.

«Івченко об’єднує Україну» - так називалася перша книга автора, і, схоже, на такому принципі ґрунтується зараз його діяльність. Таня Малярчук, Мирослав Лаюк, Євген Положій, Вікторія Осташ, Євгенія Сенік, Максим Беспалов, Ірина Даневська – ці автори вже представили свої книжки на розсуд сумської публіки у книгарні «Є». Зараз не дуже велика книжкова крамничка стала одним із небагатьох центрів інтелектуального життя у місті.

Вируюча діяльність у культурній сфері не перешкоджає Івченку писати й видавати нові книжки. У 2016 році побачили світ «Одісея найкращого сищика республіки", "Третій фронт" та "Одного разу на Дикому Сході". 

Про дві останні словами автора:

«Одного разу на Дикому Сході»:

"Перегони зі скарбами і чудовиськами у часи визвольних змагань. Класичний пригодницький роман без філософствувань та естетичних надцілей, легкий і смішний. Можна знімати в кіно.

Як виникла ідея. Мені дуже подобались вестерни, подобались-подобались і от вирішив втілити в життя. Вестерн – це завжди безвладдя, цивілізація залишилася десь позаду, а тут, на місці – прерія, і роби що забажаєш… Спочатку це було оповідання, але я завжди захоплююсь писанням, і цього разу отямився десь сторінці на 50-й і зрозумів, що оповідання вже не вийде…

Доля роману виявилася нелегкою. Видавництво «Фоліо» обіцяло видати його спочатку до «Книжкового арсеналу» (у травні), потім – до «Форуму видавців» (у вересні). Приїхав на Форум, а роману на ятці «Фоліо» немає. Повернувся додому розчарований, а в останній день фруму мені зателефонували – книгу все-таки привезли! Призначив презентацію у книгарні «Є», але за тиждень до неї «Фоліо» і книгарня пересварилися, презентація скасувалася, а книги прийшлося реалізовувати самому. 

Така ж не швидка і моя письменницька доля. Відсилав свої роботи на конкурси, в т. ч. – на «Коронацію слова», але довго був автором, якому навіть не відповідали. Відповідати почали з 2015 року, як автор я тоді піднявся на інший, вищий, рівень. І не важливо, що казали «НІ», важливо, що взагалі почали звертати увагу."

«Третій фронт»  
"... психотерапевтична штука, яка відновила мене після важкого писання «2014». Написав за 4 місяці. Не сподівався, що її будуть друкувати, бо вона досить дивна. Почав її писати на початку 2015 – період втрат і поразок для України. Тому мені захотілося написати книгу, у якій наші переможуть. Для перемоги потрібні Супергерої, вирішив, що американські не годяться, тому придумав власних, українських. Писалося дуже швидко. Спочатку бачив усе в уяві, як кадри з кіно, а потім швиденько записував.

Дуже пощастило, що для моїх супергероїв знайшовся ідеальний художник – Андрій Єрмоленко. Я йому пояснив, якими їх бачу, він зробив по-своєму, але результатом я задоволений. Книга вийшла до «Форуму видавців» у Львові. Після Форуму поїхали з презентаціями до Вінниці, Хмельницького, Одеси.

До Одеси їхали з великими пересторогами, тому що там на такі заходи ходить мало народу. І взагалі, з Одесою вийшла кумедна історія. Ми їхали туди «порожняком», без книжок, а книжки відправили поштою. Тільки не врахували, що 14 жовтня - вихідний, а те відділення пошти, де ми повинні були отримати книги, не працювало. Отже, презентацію книги проводили без самої книги, але це ніяк не вплинуло на кількість гостей і запитань. Розмова тривала 2 години, і потрібно було закінчувати, бо ми не встигали на потяг, а запитання в аудиторії ще були… Одеса здивувала і сподобалася.

Взагалі спілкування з читачами, їхні відгуки дуже надихають і мотивують. Особливо, коли читачі роблять зауваження. Ось, наприклад, у другій частині Івана Карповича одна моя читачка (вже після того, як книга вийшла і успішно продавалася кілька років) розгледіла, що на такій-то сторінці у мене написано «…задні ноги…». Я відкрив книгу: дійсно, є. Помилку виправили, хоча ні я, ні редактор не могли збагнути, як таке могло статися…

Наступного року планую видати книгу оповідань «Ігри пам’яті» та книгу «Два пасинка митрополита» - про Андрея Шептицького."

Наприкінці зустрічі Владислав Івченко подарував бібліотеці свою книгу "Одного разу на Дикому Сході" з найкращими побажаннями для наших читачів. 

Також запросив він на свою лекцію по науково-популярній літературі, яку дуже полюбляє читати. Цим запрошенням ми залюбки скористались. 

Про цю зустріч читатйте на нашому блозі - у дописі Аліни Скосер "Владислав Івченко про наукпоп".

Наталія Устименко,
  читальниq зал ЦМБ ім. Т.Шевченка