05.11.17

"ГРАНЬ" вітає ювілярку: Валентина Кривенчук



Дихала, вбираючи у себе,
життєдайний теплий сонця світ...


 Літературно-мистецький клуб "ГРАНЬ"




Падолист щедро вкрив землю, аби та могла зігрітися , коли прийдуть морози. Останній місяць осені, примхливий, дощовий і похмурий, налаштовує на філософську хвилю, коли хочеться за філіжанкою кави пригадати яскраві сторінки минулого, переглянути фото, почитати пожовклі сторінки...


Тоді довгий холодний вечір набуває особливого забарвлення з присмаком ностальгії. Іноді несподіваний дзвінок перериває тишу. Але сердитися немає потреби, адже звідти лунає таке просте й водночас приємне: «З Днем народження!».

Саме цього найбільше прагне гранянка Кривенчук Валентина Михайлівна, яка святкує власні роковини 4 листопада. У її спогадах, мов у кіно, яскравим спалахом вихоплюються роки дитинства у затишному містечку Лебедин, де проживала її родина (Руденків-Коноплі).

Від тата, Михайла Сергійовича, інженера-енергетика, ветерана Другої світової війни, успадкувала ніжну посмішку, вроду, філософську логіку. Від мами, Євдокії Михайлівни, перейняла вольовий характер й водночас ліризм, письменницький дар, прагнення досягати мети попри випробування долі. Адже це ненька у далеких 60-х привела маленьку Валю на засідання літературно-краєзнавчго об’єднання «Обрій» при редакції районної газети «Будівник комунізму» (нині «Життя Лебединщини»). У цей час ним керував знаний журналіст-фронтовик Володимир Олександрович П’янков. Тоді , у ніжному віці, почуті поетичні рядки глибоко запали в душу, викликали бажання наблизитися до витоків прекрасного. А для цього треба було вчитися, багато читати, спостерігати, уявляти...


Цим із успіхом займалася наполеглива та завзята білявочка, яка уже у початковій школі (1968) почала писати замітки в місцевій пресі про шкільне життя, перший вірш «Берізка» написала у 9 років: «А осінь кидає барвисті шати,/ В багрянець одягла зелений світ./ І в різних кольорах дерева саду,/ А листя так і шелестить// Тендітна краля опустила коси,/ Білявий стовбур скоро листя розтрясе,/ Роса умиє золоті сережки, / А буйний вітер листя рознесе.// Берізонька красу свою уронить,/ Приспана снігом в паморозну ніч,/ Їй хуга розтріпає коси-крони,/ А заколише буревій…»

По закінченні Лебединської школи № 2 навчалася на дошкільному відділенні Лебединського педагогічного училища ім.А.С.Макаренка. Здобуваючи знання, не полишала писати, періодично друкувала замітки у місцевій пресі. Згодом за фахом працювала у дитячих дошкільних закладах Лебедина, Харкова. Але хотілося досягти більшого. Тож упродовж 1982-1988 років Валентина Кривенчук навчалася на філологічному факультеті Харківського державного університету ім. О. М. Горького (нині національний університет ім. В. Н. Каразіна ). 

Водночас працювала вихователем дитячого садка, учителем у школі, виконувала службові обов’язки архіваріуса науково-дослідницького інституту основної хімії (НІОХІМ). По закінченні вузу працювала у школах міста Харкова, перекладала наукові праці з економічною термінологією та викладала мову, літературу, краєзнавство, займалася методичною роботою на кафедрах російської та української філології Харківського інженерно-економічного інституту (нині Харківський національний інститут ім. С. Кузнеця). 

Звісно, не стояла осторонь літературного і громадського життя, яке вирувало у великому місті. Була співзасновником Товариства ім.Т.Г.Шевченка в інституті. Разом із Анатолієм Перервою, Леонідом Тома та іншими письменниками Харківщини організовувала літературні вечори на квартирі Василя Шейка (нині покійного), де читали та аналізували лірику, обговорювали нові прозові твори. Підтримувала дружні стосунки із талановитими педагогами- літераторами Олексою Марченком, Юрієм Стадниченком, Олександром Юрченком, Кімом Балабухою, Віктором Тимченком, Іваном Масловим (нині покійними), Галиною Хоменко, Оленою Козир, Сергієм Жаданом, Іваном Перепеляком. 

Як здобувач аспірантури ХДПІ ім. Г. С. Сковороди, збирала пошуковий матеріал для дослідження творчості шістдесятників з української літератури, зокрема про Станіслава Шумицького. Згодом ці статті увійшли до її третьої збірки «Відлуння моєї душі» (подарована авторкою, книга є у фонді дорослого абонементу Сумської ЦМБ ім. Т. Шевченка).

Після того як доля зробила черговий крутий віраж, повернулася до рідного Лебедина, де поринула у вир краєзнавчої та пошукової роботи. Коли працювала бібліотекарем, завідуючою районним краєзнавчим музеєм ім. Т. Г. Шевченка, заміняла уроки та читала спецкурс з “Народознавства» в Лебединській СШ №5, викладала суспільно-економічні дисципліни в бухгалтерській школі Сумської філії, працювала в СумДУ на умовах погодинної оплати, вела гурткову роботу по селах району, працювала в Лебединському вищому професійному училищі лісового господарства , продовжувала віршувати. Працюючи інструктором-методистом Лебединської РДЮСШ, видала поетичні збірки «Доля», «Надія». 

Не полишала наукову роботу. В інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України затвердила тему дисертації на здобуття наукового ступеню філологічних наук з української літератури. У цей час познайомилася і заприятелювала з ученою елітою Києва Людмилою Тарнашинською, Миколою Сулимою, Ніною Герасименко, Наталією Моргаєнко, Наталією Лисенко, Наталією Шумило, Андрієм Кравченком, Михайлиною Коцюбинською (нині покійною). Брала активну участь у наукових конференціях різних рівнів, як регіонального, всеукраїнського, так і міжнародного значень: Суми, Харків, Дніпропетровськ, Київ, Старобільськ; Австрія - Відень.

У 2014 році під час літературної зустрічі у Лебедині, куди завітали члени літературно-мистецького клубу «Грань», знову через багато років відбулася доленосна зустріч із Володимиром Олександровичем П’янковим, який запросив її до Сум. Тут почалася нова сторінка літературно-мистецького життя.

Нині Валентина Михайлівна Кривенчук активно друкується на сторінках обласної та районної преси . Вона є членом Національної спілки журналістів України, Міжрегіональної спілки письменників України. Її твори можна побачити у колективних збірках та альманахах «Грані слова» (Суми), «Харківський міст» (Харків), «Українська хвиля» (Глухів), «Харків LIT», літературно-художньому та громадсько-політичному журналі НСПУ та Харківської організації НСПУ. У неї багато задумів і планів.

Тож нехай осіння пора не додає Вам смутку, а допомагає по-філософськи дивитися на пройдений шлях, брати золоте зерно мудрості із життєвих уроків і вірити у краще майбутнє!

 
З повагою члени літературно- мистецького клубу «Грань»