Не перестаєш дивуватися, наскільки людина – унікальна і багатюща скарбниця. От приходить до бібліотеки читач, здавалося б – звичайнісінький сумчанин. Починаєш з ним спілкуватися ближче – і відкривається ціла низка талантів, захоплень, цікавих життєвих історій. Знають про них лише родичі та знайомі. А ми хочемо, щоб про таких непересічних містян знали всі Суми.
З цією метою ми започатковуємо нову рубрику «Знайомі незнайомці: Наші читачі». Відкриває її розповідь про Володимира Степановича Карасьова.
Народився Володимир Степанович у 1942 році. І навіть місце народження нашого героя вказувало на те, що доля його буде незвичайною, - сталося це на фронті, у військовому шпиталі.
Народився я на фронті у 1942 році в Плесецькому військовому шпиталі. Мама родом з Яструбиного, закінчила білопільське медучилище, була медсестрою. Батько - солдат з пензенської області. До 1946 року родина жила у Плесецьку, потім переїхали до селища Гути Богодухівського району...
Там Володимир потоваришував з Валерієм Саєнком (зараз він відомий вчений у галузі хірургії та трансплантології, академік).
Випадок з дитинства: "...розказувала мати, що довго не могли знайти де ж я дівся а потім знайшли далеко на станції - складав камінці на рельси: - нащо ти це робиш? - щоб паровоз під откіс пішов..."
У Гутах він закінчив школу, а далі були:
- Харківський авіаційний інститут, спеціальність - радіоінженер цивільного повітряного флоту;
- робота у 2-му Волгоградському об’єднаному авіазагоні;
- одруження (наразі сімейний стаж Карасьових – 51 рік і минулого року родина брала участь у бібліотечному проекті «Золото рідного міста»);
- народження двох синів;
- у 1967 році Ленінградська академія цивільної авіації, командний факультет, група політскладу;
- робота у Тулі, у Сумах, навчання у вищій партшколі.
Державні іспити складав у Москві, там і запропонували місце начальника Нагурського аеропорту на Землі Франца-Іосифа (острів Земля Олександри).
Селище називається Нагурське, тому що першим на цю землю приземлився російський полярний льотчик, поляк за походженням, Ян Нагурський.
 |
| Нагурське з висоти літака. Сучасне фото |
Нагурське - найпівнічніший аеродром, який розташовано на півночі острова Земля Олександри архіпелагу Земля Франца-Іосифа.
 |
| Найпівнічніша точка острова Земля Олександри |
Аеродром у цьому місці потрібен був для того, щоб заправляти літаки ІЛ-14, які здійснювали льодову розвідку (дивилися зверху, де немає або небагато льоду, щоб могли пройти кораблі-криголами).
«Поїхав в основному за матеріальною частиною, але й себе випробувати.Спочатку прилетів на Діксон. Потрібно було дати телеграму додому, відкрив двері готелю, щоб іти на пошту – а там – мете таке, що й носа не висунеш. Я одразу двері зачинив і питаю у чергової:- Там хоч люди ходять?- Ходять, - каже. – Виходь, не бійся. Звичайна погода...Ну і дійсно, вийшов - люди ходять, жити можна!»
У селищі на той час проживало 20 людей: обслуговуючий персонал аеропорту, кухар, лікар і т.п.
«Одного разу забрів до нашого селища білий ведмідь і кинувся на мене. Добре, що поруч виявилася кабіна автомобіля - я туди стрибнув і зачинився. А ще один ведмідь влаштувався жити у покинутому сараї. Прийшлося його відганяти всюдиходом».
"З Москви приїздили ведмежатники, які мали ліцензії на вилов ведмежат для зоопарків, цирків. Я їх возив на всюдиході..."
"Шукали ведмежат таким чином. Взагалі-то ведмеді жили на скелях, а їхня малеча любила кататися з цих скель, своїх «будиночків» (висота до 30 метрів), і викатувала цілі жолоби жовтуватого кольору. Коли ми бачили на скелях подібні жолоби – то знали, що там є ведмеді. Потім усипляли ведмедиків снодійним і забирали на всюдихід. За два роки відловили 10 ведмежат..."
"На все життя запам’яталося північне сяйво – це коли в полярну ніч небо починає переливатися усіма барвами веселки, і тріск стоїть навкруги. А враження таке, ніби ти вже в космосі!"
"Кораблі привозили все необхідне: пальне, обладнання, харчі, книги, періодику, кіно… У нас була своя велика фільмотека - майже 200 кінофільмів... А кіноапарат був, навіть, у власній кімнаті..."
"Перед кожним приходом корабля вимірювали товщину льоду..."
"Найнижча температура, яку застав там, - 44. Морози мешканці селища переносили нормально, навіть не пам’ятаю, щоб за 2 роки там хтось захворів."
 | |
| Будиночок метеорологів, вкритий триметровим шаром снігу |
"Мабуть, тому що бактерії за таких температур не виживають. Людина на півночі відвикає від бактерій, а потрапивши знову на материк, починає хворіти. Я взагалі люблю зиму..."
"Влітку було гірше: температура близько +3, - 6 і сонце світить цілодобово..."
"Наприкінці літа можна вже і квітів назбирати... Ось, наприклад, жовті полярні маки..."
 |
| Серпень 1978 р. Жовті полярні маки. |
"На острові, крім білих ведмедів, зустрічались нерпи, тюлені, белухі; близько плавали нарвали. Також було багато моржів. Підходили ми до величезних моржів досить близько, хоч між собою вони часто з’ясовували стосунки - самці бились до крові..."
 | |
| Нерпа відпочиває на крижині |
 |
| А це - пливуть моржі |
"У вільний час я грав на більярді, і так призвичаївся, що обігравав усіх. Привозили навіть найкращого більярдиста з Норільська, але і його я переміг...
Спілкування вистачало. Хоча всі й жили окремо, але я робив такі обходи: радіорубка, котельна, їдальня, гараж, дизельна. Скрізь пригощали кавою. Тоді була одеська розчинна кава – така смачна! Прийдеш, кави поп’єш, поговориш ... Сумно не було."
36 рік народження - майже на Полюсі ))
"Дуже багато передплачували преси. Привезуть за місяць мішок газет, журналів – читай скільки хочеш!"
"Багато спогадів залишилося з того періоду, а найголовніший висновок - Північ надає впевненості в собі.
А от нещодавно дивився старий фільм про північних льотчиків. Показували Діксон, показували той готель для пілотів, де я був… І так мене туди потягнуло, так захотілось повернутися!"
Вдома на Володимира Степановича чекала дружна сім'я: віддана дружина-красуня Галина Олександрівна і двоє, тоді ще маленьких, маленьких синів: Володимир і Олег.
 |
| Дружина Галина Олександрівна |
 |
| Олег і Володимир Карасьови |
З Півночі Володимир Карасьов повернувся до Сум і почав працювати у Сумському аеропорту. На той час авіаперевезення користувалися неабияким попитом через свою невелику вартість, доступність та швидкість перевезення.
 |
| Галина Олександрівна Карасьова |
І літали не лише по області - на 8 місцевих повітряних лініях АН-2 робив 22 рейси: Конотоп, Кролевець, Ямпіль, Середино-Буда, Липова Долина і т.д.). Київ, Харків, Кишинів, Одеса, Сімферополь, Архангельськ – це далеко не повний список маршрутів сумських літаків. Потім Володимир Степанович перейшов працювати на завод.
"До бібліотек звик з дитинства. Пам’ятаю, коли мені було років 8-10, ми жили у Гутах, я спав на печі з ліхтариком і свічкою. І от одного разу за дві ночі прочитав «Вершника без голови» Майн Ріда. А коли приніс книжку здавати до бібліотеки, то бібліотекарка запитувала мене, про що книжка, бо не вірила, що я у свої роки прочитав так швидко «Вершника…».
Зараз теж ходжу до бібліотек майже щодня. Я записаний у 3 книгозбірні (ЦМБ ім. Т. Шевченка, бібліотека-філія № 3 ім. О. Столбіна та Сумська ОУНБ). Люблю читати історичні розвідки, дослідження про різні відкриття, альманах «Тайны ХХ века»; у планах - докладно познайомитися із енциклопедичним словником Брокгауза і Ефрона."
Ми дуже вдячні Володимиру Степановичу за те, що він відгукнувся на наше прохання і поділився з нами своїми спогадами. Маємо надію, що життєвий досвід Володимира Карасьова буде не лише цікавою оповіддю для наших читачів, але й надихне їх на нові звершення!
А поки що побажаємо Володимиру Степановичу міцного здоров’я, довгих років життя і не втрачати того оптимізму, яким він завжди ділиться з оточуючими!
!!! Шановні наші читачі, якщо вам (або вашим близьким, друзям, сусідам…) є що розповісти, якщо ваші життєві історії не менш цікаві, і ви не проти, щоб про них дізналися інші, то запрошуємо вас до співпраці! Ви – розказуєте, ми – слухаємо, записуємо, розміщуємо на нашому блозі.
Чекаємо на вас, наші цікаві співрозмовники!!!
Наталія Устименко,
відділ читальних заліа ЦМБ ім. Т. Шевченка
Для довідки:
- Фото надані з приватного архіву В.С. Карасьова.
- У 2008 році кореспондент Олена Гагіна
взяла дуже цікаве інтерв’ю у Володимира Степановича
Карасьова. Всі бажаючі можуть ознайомитись із ним в нашій бібліотеці: в друкованому (Гагина, Е. Земля Александры // Ваш шанс. - 2008. - №46 (12 нояб.). - С. 18А.) або в електронному вигляді: Земля Александры. (Як зізнався Володимир Степанович - те інтерв’ю в значній мірі допомогло йому пережити тяжку життєву ситуацію і він дуже вдячний пані Олені за нього).
- Острів Земля Олександри:
 |
| Острів Земля Олександри архіпелагу Земля Франца-Іосифа |
Острів омивається Баренцевим морем. Більша частина його (до 87%) вкрита льодовиками, на вільних від них місцях - безліч озер, більшу частину року теж покритих льодом. Вікова мерзлота. Товщина льоду коливається від 100 до 500 м. Льодовики утворюють велику кількість айсбергів. Клімат архіпелагу типово арктичний. Середня річна температура до -12 ° C, вітер досягає 40 м / сек. Дві пори року: полярний день і ніч. Полярна ніч в середньому тут триває 125 діб, а день - 140. Зима дуже сувора (мінімальні температури взимку до - 52°C).
У 1914 році штурман Альбанов, член експедиції Брусилова на шхуні "Св. Анна", так описав свої враження від цих льодовиків: "Эта земля какая-то сказочная, фантастическая, почти такая же далекая от действительности, как картина. Ее странный, ненатуральный лунный цвет, правильная, как по лекалу очерченная форма совершенно не дает представления о расстоянии". Передвигаться по поверхности ледников можно только с чрезвычайной осторожностью, дабы не угодить в бездонные трещины. В одну из таких прорех бросал камень, но звука его падения не услышал..."
- Земля Александры (Википедия)
- Земля Александры
- Станция Нагурская. Следующая остановка - Северный полюс
- Фото сучасної станції Нагурська
- Экспедиция на Землю Франца-Иосифа: один день в фотографиях
Немає коментарів:
Дописати коментар