08.01.18

"Зимові вірші" Любові Матузок


Ми вже знайомили вас із творчістю і "осінніми" віршами самобутньої роменської поетеси Любові Матузок.
Зараз зима вступила в свої права, і, може, порадує своїми принадами. А ми пропонуємо вашій увазі "зимові" вірші нашої землячки. Можливо, вони надихнуть вас на приємні спогади і власну творчість. Приємного читання!


Любов МАТУЗОК 

Вже білим втаєно строкате,
і сонце стримує снагу -
зими приглушена соната,
слідів дієзи на снігу.

Такої тиші Всесвіт повен -
з німотою на межі!
І кожен з нас на мить - Бетховен,
бо ж чує музику в душі! 


* * * 
Замріяна, розніжена зима -
пухкого тіла біла порцеляна,
легка хурделя, з ночі й досі п’яна,
дерева заблукалі перейма,

попідруки на ковзанку веде.
А бранці - сонні, мовчазні, уперті,
бо вже й підбори до коріння стерті.
Шкода, така нагода пропаде!..

Пророщеним промінням сходить день,
гілки дерев сплітає в сота й рами.
Видзвонюють ялини снігурами
і сиплять сріблом нот.
Мотив пісень, 

співзвучність рим - все чую, все візьму,
піднесену красу спивають очі...
...Спочине сніг і,
                        врешті, зцілить ночі,
що так давно хворіють на пітьму.



* * *
Синичок пістрява дзиґа, 
кружляє зимова рань, 
морозів січнева ліга 
жадає щодня змагань.

Чавунно промерзло місто, 
не знайде безпечний схрон, 
дерева-лінотипісти 
друкують рядки ворон

про те безперечне право 
надію не полишать, 
що носить в утробі трави 
зелена землі душа.

Скупий і солодкий натяк 
не зломить льодинок сни. 
Та кожен із нас - фанатик, 
бо вірить в прихід весни


* * *
Торкатися снігу - одне з подарованих благ,
в нім свіжість і м’якість
                            нових несподіваних рішень,
а місто - мов зала концертна,
                                     де повний аншлаг,
і лиш безквиткові синички
                                         злетілись до вишень.

Це біле чаклунство навряд чи впіймає iPad,
зимові полотнища душ -
                                   чи ж для зору та слуху?
І автор найкращих заметів - мосьє снігопад
три дні без спочинку
                                  складає роман -
                                                                завірюху.



* * *
Вже білим втаєно строкате,
і сонце стримує снагу -
зими приглушена соната,
слідів дієзи на снігу.

Такої тиші Всесвіт повен -
з німотою на межі!
І кожен з нас на мить - Бетховен,
бо ж чує музику в душі!



* * *
Лютий - прощальний дотик,
                                           терпке есе,
розпачу привид бродить поміж рядків. 
Транспорт - умовність,
                                  випливти б на шосе, 
яхтою ставши в морі шорстких снігів!

Сніг - ексклюзив,
                                      Нобелівський лауреат:
за п’ять хвилин - переінакшив світ!.. 
Лютий і я - взаємодія в такт, 
дні - наших душ - біль на охресті віт.

Сніг і любов - ніжний матеріал, 
жаль, неврожай
                           люблячих вправних рук. 
Ранки - мов спитий чай із рудих піал,
чорні круки-чаїнки спотворять звук.

Промені пальців ковзають догори, 
неба дістати - в сніг лягти горілиць 
і цілувати віхоли прапори,
щоб доторкнутись
               в травні конвалій лиць. 



Матузок Л. П. Яблука пізніх віршів: поезії. - Суми: Мрія-1, 2016. - 88 с. 
(Місце знаходження книги: дорослий абонемент ЦМБ ім. Т.Шевченка)