Поезія Олександра Олеся у перекладах Надії Фурзенко

До 140-річчя Олександра Олеся

Цього року 5 грудня наша країна відзначає знаменну дату – 140-річчя від народження митця світового масштабу, нашого славного земляка, поета-лірика Олександра Олеся.

Олександр Олесь назавжди увійшов в історію українського письменства як видатний поет-символіст і талановитий драматург. Його творча спадщина надзвичайно багата — тут і поезія, і драматичні твори, і проза, і публіцистика, і літературно-критичні статті. 

Поет перекладав твори світової класики, бо добре знав російську, білоруську, польську, сербську, болгарську, німецьку, англійську, арабську мови.

Іван Франко порівнював його вірші з музикою, Короленко називав його "українським Гейне", а Леся Українка зізналася, що не може більше писати лірику після Олександра Олеся.

Народився поет в м. Білопілля 5 грудня 1878 року. Його справжнє прізвище та ім’я – Олександр Кандиба. Кожного літа до 13 років хлопчик приїздив із сестрами на канікули до материних батьків у с.Верхосулка Білопільського р-ну. 

Саме тоді з’явилися у дев’ятирічного хлопчика перші віршовані рядки. Мелодії «тієї дивної весни» дитинства звучали в поетовій душі впродовж усього життя. Вони й зародили в його серці дивне чуття та натхнення.

Саме це чуття і натхнення я відчувала читаючи поезії Олександра Олеся різних років. 

У мене виникло бажання перекласти деякі вірші видатного поета. Під час роботи над перекладами я намагалася глибше проникнути у поетичний світ талановитої людини і передати думки і почуття, своє враження від кожного вірша. 

Маю глибоке переконання, що для російськомовного читача переклади творів Олександра Олеся російською мовою дають можливість засвоєння української культури, пробуджують бажання познайомитися з оригіналом.

 Надія Фурзенко,
член літературно-мистецького клубу "ГРАНЬ"

Вірші Олександра Олеся в перекладах Надії Фурзенко:

Заходит солнце

Направо – солнца жар в накале:

Пылают гор высоких скалы,

Пылают волны огневые,

И в дымке тучи кучевые

.

Налево – сказка сизой ночи.

А где-то ласковые очи,

А где-то вздох и веток хруст,

И тихий стон, и чья-то грусть.

Налево – свет луны искрится,

Она – волшебная жар-птица.

Налево – льёт луна лучи,

И на воде бурлят ключи.

Сплела луна в тени « рогожку»

И ею выстлала дорожку,

Чтоб в этой величавой мгле

Царица ночи шла по ней.

 

…Погасли вод, гор, туч пожары, -

И над землёю вьются чары,

И над землёю вьются сны…

Умолкни сердце – и усни…

***

Душа в росе тревожных слёз,

Душа трепещет в ожиданье

Незваных бурь, незваных грёз.

Душа не дышит вопрошая,

И не уверен, тих вопрос…

И что навстречу ей идёт?

Я знаю: гром пошлёт раскаты,

Но, несмотря на тучный гнёт,

Смеётся солнце и в закате

И новый рой надежд ведёт!

***

Ужель не видите, что небо голубеет,

Улыбка солнца по утрам уже нежней,

Земля в каком-то дивном ожиданье млеет,

Ей легче дышится и видится ясней.

Ужель не слышите, о чём ветра нам шепчут

И как со вздохами сливается их смех…

Ужель не слышите, как голуби токочут,

Как капли катятся и падают со стрех.

Ужель не верите, что скоро день засветит,

Что солнышко над горизонтом уж встаёт,

Что ход его не задержать ничем на свете,

Ничто весны цветенье больше не убьёт!

Снегари

 

Дружно гости налетели

стоголосым табуном

и рассыпались артелью

над просыпанным зерном.

И запели, зазвенели

песни зимних кобзарей…

Стая птиц, весёлых, смелых,

с красной грудью снегарей.

Вот они на снег упали,

словно алые цветы,

те, что летом расцветали:

маки дивной красоты.

В миг один табун летучий,

уловив опасный хруст,

вверх поднялся – дуб могучий

превратился в розы куст.

Как с порывом урагана

Враз осыпались цветки,

И за ветром над снегами

Полетели лепестки.

 

*** 

Чуть нежнее дыханья травинки

Мне хотелось бы песню сложить.

Из рассвета луча, паутинки,

Что глазам не дано уловить,

На руке, на листочке берёзки

Мне хотелось бы сон вам послать.

А во сне – мотыльки и стрекозки,

Чтоб дневные заботы приспать.

Я хочу залечить ваши раны

Не на век, не на год – хоть на миг…

Растревожат их вновь океаны –

Буря всё ещё в волнах шумит.

***

Снимают боли только сны,

во сне лишь боль моя стихает…

Ни звёзд, ни солнца, ни весны –

Без родины всё смысл теряет.

Здесь лес мне песен не поёт,

Ручья не слышу говорочек.

И ясный день свой смех не льёт,

Не очаровывают ночи…

***

Ой и пышно расцвели вы

На густой убогой ниве,

Разным цветом акварели:

Жёлтым, синим, красным, белым…

Почему же для народа

До сих пор на дали плода?!

Ветер северный холодный, -

Цвет летит за ним охотно,

Лишь бросает семя ниве,

Что растёт на ней счастливо;

Тянут соки девясилы,

Рвут на части со всей силы.

Пустоцветы из народа,

Может хватит недорода?

Сколько будете расти вы

На груди у слабой нивы?!

Гей! Жнецы собрались вместе

И на ниву вышли с песней…

😀 Ми дуже вдячні Надії Іванівні за надану можливість насолодитися поезію Олександра Олеся - тепер уже в перекладному варіанті відкриваючи нові грані поезії нашого славетного земляка.

Для тих же, хто бажає ознайомитися із оригіналами віршів О.Олеся, рекомендуємо звернутись до електронної бібліотеки «Diasporiana» - де у вигляді оцифрованих книжкових першовидань (формат PDF та DJVU), зібрана велика колекція творів письменника.

Тож, приємного читання! 

• Надія Іванівна Фурзенко - автор збірок поезії «Откровение» та «Неповторимость», великої кількості дописів до періодичних видань та колективних літературних видань. Як справжній філолог, одне із творчих завдань вбачає в тому, щоб через свої переклади донести до читачів красу і велич світової літератури. Докладніше про Н.І.Фурзенко читайте в дописі "Стихи – след откровения...": Надія Фурзенко