розплющить очі; вітерцем війни –
впаде одразу) шамотить: – О Боже,
не дай нам більше голоду й війни...
Їй невтямки, що у старій господі
ніде нема вцілілого вікна.
Між буряків, картоплі на городі
рядки осколків сіє зла війна.
Дочка змарніла подає водичку,
розтовчує сухарик: – На, ковтни!
Усе до крихти (із дитинства звичка)
до рота, як давно у дні війни.
І дивиться пригаслими очима
(по-своєму сприймає світ вона).
Глуха, не чує – поряд за дверима
на танку їде знов у бій війна.
Буває, плаче: стільки пережито
і вистраждано, Боже борони!
За муки ці її жадані діти,
онуки мають жити без війни.
Вони ж в земному пеклі замість раю
караються і гинуть без вини.
Бог милосердний, бо стара не знає,
що дожила до другої війни.
(С) Богдана Гусак
Немає коментарів:
Дописати коментар