Вже дощами осінніми вкотре полощуться дні,
а війна не вщухає. Думкам ні початку, ні краю.
Ти уперто тримаєш рубіж у диму та вогні.
Я затято чекаю, немов «купина» не згораю.
З молитвами за воїнство наше лягаю-встаю.
Волонтерю, коханий. Мій фронт – це щоденна робота.
Чую серцем – живий. Шлю глибоку подяку свою
Тій, що винесе спраглому кухлик води за ворота.
Роззявляється паща у смерті, мов чорна діра.
Віє мором... І відчай, і страх підповзають, буває.
Не здавайся і знай, що бажаю незмінно добра
Тій, що після боїв на привалі тихцем заспіває.
Ох і рік же важкий: то морозить, то квасить ріллю.
Та нехай, аби швидше посліддя запалося враже.
Люто жалить воно, тож і душу, і небо хилю
Тій, що в полі не кине і рани усі перев’яже.
Тій, що сітку плете, що малює і пише листи;
Тій, що легко сама поміняє прострелені скати;
Тій, що жити недовго, і тій, що ще довго рости –
всім завдячую. Разом нам легше додому чекати.
Богдана ГУСАК
04.10.2022
Немає коментарів:
Дописати коментар